Світоглядно-ідеологічний

Україна - територія війни. Обговорення (Частина 1)

В рамках проекту «Український цивілізаційний проект» – лекція голови Громадського комітету національної безпеки України Олексія Толкачова.

Мета циклу семінарів ЦРС – сформулювати українську національну ідею.

УЧАСНИКИ ДИСКУСІЇ

Олександр Авдюшкін

Психоісторик
(нормативні соціально-економічні моделі)

Дмитро Гузій

Юрист

Людмила Карпенко

Журналіст

Володимир Лівінський

Координатор світоглядно-ідеологічного
напрямку ЦРС, модератор

Мирослав Мацейків

Кандидат психологічних наук, доцент
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Юрій Савко

Експерт з питань громадянського суспільства

Олексій Толкачов

Голова Громадського комітету
національної безпеки України

Ігор Харченко

Директор ЦРС

Богдан Червак

Публіцист, експерт ЦРС

ОБГОВОРЕННЯ

Модератор. Перейдемо до другої частини нашого семінару: запитання та відповіді.

Людмила Карпенко.Дуже вдячна вам за лекцію. Всі знають, як важко мене зачепити. Запитання, які я вам готувала, виявилися зайвими, бо ви вже відповіли на них. Але в виникли інші. Ви говорили про війну, про те, що на нашій території вже тривалий час точиться війна. Скільки загинуло в цій війні?

Олексій Толкачов. Дякую. Можна відповідати?

Людмила Карпенко.У мене чотири запитання, одне випливає з іншого.

Олексій Толкачов. Щодо числа загиблих у цій війні, то немає й бути не може точних підрахунків. Ситуація така, що ми не можемо підрахувати навіть жертв Чорнобильської катастрофи. Розумієте? Бо це не силова війна. В «гарячій» війні є конкретні вбиті люди, можна відразу порахувати. І на того, хто розв’язав таку війну, на зацікавлену сторону, покласти відповідальність за загиблих людей. В усіх інших видах війни не можна когось персонально обвинуватити. Чи була спланована, наприклад, кампанія радянської влади по насиченню країни атомними електростанціями? Можемо ми це розглядати як прихований геноцид українського народу чи ні? Я думаю, що можемо. Адже на засіданнях ЦК Компартії України розглядалося питання про будівництво атомної електростанції не в Чорнобилі, а в Святошинському районі столиці – за двадцять кілометрів від Києва. Вже, коли інтелігенція повстала, будівництво станції перенесли на сто сорок кілометрів від Києва.

Підрахувати втрати України у всіх видах війн, які ведуться за Україну останнім часом, неможливо. Однак нещодавно я побачив цікаву статистику, яка проллє світло на масштаби втрат. На початку двадцятого століття на території сучасної Росії проживало близько сорока мільйонів населення, а на території України – близько тридцяти мільйонів. На сьогодні в Росії сто сорок мільйонів, а в Україні – сорок шість. Тобто населення Росії зросло більше ніж втричі, а в Україні в підсумку – зростання в півтора рази. Невже у нас динаміка народжуваності була меншою? Малоймовірно. Думаю, наше населення зростало приблизно такими ж темпами, як і населення Росії. Якби не було всіх катаклізмів й усього знищення, то Україна мала  б зараз і сто, і сто двадцять мільйонів людей. Але за таких утрат і таких жертв, які понесла і продовжує нести Україна, ми маємо тільки те, що маємо. За часи незалежності за деяким даним ми втратили шість-сім мільйонів населення.

Людмила Карпенко. Виперерахували види війни. У мене, можливо, підступне запитання. Як СБУ – Служба безпеки України - протистоїть оцим війнам проти нашої країни? Чи існує план протидії? Наскільки протидія взагалі можлива?

Олексій Толкачов. Я вважаю, що на даний момент наша держава абсолютно не здатна протистояти будь-яким війнам. По-перше, немає розуміння загроз. По-друге, немає розуміння стратегічних національних інтересів. А, по-третє, немає відчуття, заради чого це все захищати. Оскільки немає ідеї, довкола якої будується Україна, то й не зрозуміло, задля чого її захищати. Заради чиновника з його базіканнями про демократію!? Чи заради олігарха з його ліберальними цінностями?! Таке не надихає…

Держоргани, які мають захищати, неефективні.

Коли була остання україно-російська газова війна, я бігав як навіжений, подавав проекти інформаційної війни на захист іміджу України: шановні, давайте за два-три дні створимо інтернет-портал п’ятьма-шістьма мовами для європейців, щоб європейці змогли отримати доступ до відеоматеріалів, статистики, скільки прокачано, де який вентиль закрито, де який вентиль відкрито. Щоби це було прозоро, щоб Росія не могла перекручувати. Давайте ми це зробимо і ми нанесемо потужній удар по російській пропаганді. Росія програла б таку інформаційно-газову війну. Однак мене не тільки ніхто не почув, «Українська правда» мою статтю з пропозиціями надрукувала через два тижні після завершення газової війни.

В Раді національної безпеки та оборони, коли дізналися про нашу діяльність в Узбекистані, здивувалися і сказали: «Так за це ж треба ордени давати. Тільки у нас ніхто таких стратегій не формулює». Натомість від усіх інших ми постійно чули:«Вы что курите, что додумались от Украины до Узбекистана достать?» - нікому навіть на думку не спало, що можна діяти глобально.

Є загрози, які записані в законі «Про основи національної безпеки», вони там перелічені. Якщо прочитати цей закон, то можна собі уявити, що сьогодні ми з вами існуємо в зоні суцільної загрози національній безпеці. Щоб це змінити, треба змінювати системно, необхідно повністю заново сконструювати ідею - яку Україну ми будуємо? Тому що накладати латки на цей уже хворий організм просто сенсу немає, латати вже нічого.

Чим займається СБУ? Затримали партію фальшивих грошей, яку везли з Донецька до Харкова для підкупу виборців. Ось така діяльність. Оце й всі загрози.

Чи здатна СБУ боротися, наприклад, із загрозою від генетично модифікованих організмів і продуктів, що ввозяться в Україну? Хоча вже достатньо людей, які усвідомлюють неприпустимість і шкідливість цього для України, розуміють, що це різновид економічно-гуманітарної війни проти України. Однак за ГМО стоїть такий потужний капітал, протиставити якому можна тільки міць держави. Однак державної міці немає, відтак окремі есбеушники просто безсилі для боротьби з таким загрозами і з такими рівнями війн.

Людмила Карпенко.Я хочу вам заперечити – Ви кажете, що в Україні немає прописаної національної ідеї. В тій таки Козацькій державі ніхто не прописував національних ідей, однак усі козаки збиралися, коли треба було, і йшли захищати Україну.

Олексій Толкачов. Тут я погоджуюся з вами. Не обов’язково прописувати, щоб діяти. Однак має існувати щось, що надихатиме, у що можна буде вірити. У козаків ця ідея була, ви ж розумієте, козак же йшов на смерть! На сьогодні я собі не уявляю, щоби хтось пішов на смерть, захищаючи цю державу й цю країну. Вони не варті віри.

Людмила Карпенко.Але ж це наслідки тієї ж пропаганди, якій не протистоїть СБУ.

Олексій Толкачов. Так. Торік у листопаді я написав статтю для «Української правди», можливо, хтось із вас бачив, «Примара близької війни». Перед цим мені телефонують із Москви і кажуть: «Олексію, чому ви там спите? П’ятдесят восьму армію перекидають у Таганрог, а ви не реагуєте! Що робиться?» Ми підняли в Криму хлопців, хлопці кажуть, що Чорноморський флот провів рекогнісцировку на місцевості: де яка будівля з бетонним підвалом для опорних пунктів понад дорогами є. А всі наші служби сплять. Що після цього сталося? Хто і як зреагував на мій сигнал? По-перше, мене викликали на передачу до Романа Скрипіна «Правда з Романом Скрипіним». Однак мене викликали не для того, щоб поцікавитися моєю думкою, а щоб нацькувати на мене керівника Інституту країн СДН Володимира Корнілова, який фінансується Російським посольством. І Корнілов влаштував просто базар. Я зрозумів, що вв’язуватися в цей базар немає жодного сенсу. Є, вибачте, собака, якому платять, він гавкає, йому треба краще гавкати, щоб йому краще платили. І цей собака працює на території України, а ми йому нічого не протиставляємо!.

По-друге, після тієї статті відреагував начальник Генерального штабу ЗС України. Він провів навчання в Криму з легендою про «агресію на територію Криму ворога, якого підтримує місцеве населення». Були проведені такі навчання, і за підсумками навчань начальник Генерального штабу подав у відставку, щоб хоч якось показати Президенту Ющенку й Верховній Раді, що армія не боєздатна. Якщо Грузія могла хоча б якийсь час воювати з Росією, наша армія протягом двох-трьох днів просто здасться, у неї не вистачить солярки для того, щоб танки запустити. От і все. Ми навіть повоювати не зможемо. А Київ знову захищатиму триста скажених студентів, як під Крутами.

Людмила Карпенко. Останнє запитання. Усіх уже дістав відомий фільм, який вийшов у Росії «Убить в себе русского». Він неймовірно жахливий, там неймовірно переплутані всі факти! Але він розрахований не на українців, тому що українці навіть у Донбасі добре знають історію, й добре розуміють, що таке українців, і що таке росіяни. Фільм розрахований на росіян. І ще такий факт. Колись, іще 1989 року я їхала в поїзді з одним абсолютно тверезим москалем, який мені сказав таке: «Если хохлы нас кормить не будут, мы возьмем вилы, топоры и будем вас рубить!» І це абсолютно серйозно з позиції Росії. Кордонів у нас фактично немає, держава фактично нічого не робить, і взагалі ніхто не робить. Що робити населенню, якщо воно справді без армії? Адже загроза така існує, і загроза ця реальна. Таке може статися найближчим часом.

Модератор. Що робити населенню у випадку гарячої війни?

(Репліка з залу). Створювати УПА.

Олексій Толкачов. Створювати УПА, справді. Була ідея загальної громадянської мобілізації, ми обговорювали її з Павлом Жовніренком з Центру стратегічних досліджень, і він після того написав для «Дзеркала тижня» статтю «Не НАТО единым». Ми це як затравку закидали у суспільство. Про що там ідеться? Ясна річ, французький солдат не піде захищати якусь там Україну - члена НАТО, якщо на неї Росія попхається. Не будуть вони тут воювати. Вони полюбляють комфорт, вони полюблять свої культурно-історичні традиції, свою територію – ми для них чужинці. А питання в тому, як же тоді захиститися?

Ідея громадянської мобілізації полягає в тому, щоб при військкоматах складати списки громадян, чоловіків, які готові добровільно захищати країну – такі загони самооборони або національної оборони. Підняти на це громадські організації, підняти на це якийсь патріотичний рух, провести патріотичний вишкіл. Але, щоб до ключового моменту зброя зберігалася у військкоматах. До речі, під таку систему громадянської оборони є навіть законодавча база. Єдине, чого немає – це щонайменшої політичної волі для її реалізації. Навіть якби було декілька громадських організацій, яких на безоплатній основі долучили би до такого проекту, я думаю, знайшлися б і люди, з’явилися б списки, і було б не триста студентів, а, можливо, й триста тисяч чесних перед собою громадян, які б сказали, що ми готові захищати цю державу, незважаючи навіть на те, що вона прогнила до самої основи. Але немає політичної волі.

Ми будемо лобіювати, щоб усе-таки щось зрушилося в напрямі обороноздатності. Проте… Поки що мені нічого вам відповісти. Коли ми усвідомили перед виборами ймовірність військової загрози з боку Росії, що ми могли вдіяти? Лише кричати про таку загрозу. Що сильніше ми галасували про неї, то менше вигод було б Росії від такого військового сценарію. Тобто найперше, що я вирішив за потрібне зробити після перекидання п’ятдесят восьмої армії до кордонів України – поінформувати депутатів Європейського парламенту про цей факт зокрема і про загрозу агресивної поведінки з боку Росії для України загалом. Вони взяли це до уваги: так, так, ми запитаємо у посла Росії, що там, насправді, відбувається. Я думаю, що разів десять, п'ятнадцять або двадцять депутати телефонували послу, а він про це потім доповів у Кремль, мовляв, тут депутати Європарламенту бояться, що Росія нападе на Україну. У ситуації такого інформаційного випередження, чи доцільна військова операція для Росії? Звісно, що ні. Не доцільна, бо вона буде програшною, іміджево програшною. Ось лише таким чином поки що нам залишається діяти – вести власні інформаційні й організаційні війни.

Богдан Червак. Я хочу зробити такі деякі, на мій погляд, суттєві уточнення, для того щоб наша дискусія відбувалася в раціональному руслі. Перше, мені здається, що фаталізм, який нагнітається в Україні, є абсолютно безпідставним, якщо ми уважно проаналізуємо нашу історію. Скажімо, період після краху Української народної республіки був набагато страшніший, ніж період, який ми переживаємо сьогодні. Тоді українське питання з міжнародної арени було знято, українська територія була розчленована між чотирма країнами й про українську перспективу ніхто не говорив. Але тим не менше, саме в тій ситуації зародився національно-визвольний рух, який і зробив українське питання фактором у Другій світовій війні. Тобто ми переживали набагато складніші періоди, й виживали. Але минулої зустрічі лектор поставив на нас хрест, і я бачу, ви теж намагаєтеся ставити на Україні хрест. З цього нічого не вийде, я глибоко переконаний.

Застерігаю від хибних оцінок Росії. Це правда, що Росія визначилися зі своїми зовнішньополітичними амбіціями, і їй на перепоні стоїть Україна, це зрозуміло. До речі, цікавий момент із Януковичем, про що я написав сьогодні на «Українській правді». Зауважте, що Віктора Януковича привітали всі, крім президента Росії. Натоміть його привітав московський патріарх Кирило. Що цікаво, він говорив у своєму привітанні про те, про що говорив доповідач, про «руський мир». Він сказав, що в Україні є місце «руському миру», і все. Так би мовити, Росія дивиться на Україну не під кутом зору Януковича як проросійського кандидата, а Ющенка як антиросійського, Росія дивиться на Україну під таким кутом зору: доки ви самі будете обирати собі владу, ви будете нашими ворогами, і тільки тоді, коли ми вам будемо призначати владу, тоді ви будете такими, які потрібні нам.

Неправда, що Росія не сформулювала своєї національної ідеї. Вона таку ідею сформулювала, і її сформулював московський патріарх Кирило – це російське православ’я. Він ототожнює питання віри російського православ’я з питанням руського миру. Тобто всі православні мають бути руськими, оце і є головна ідея, національна ідея росіян, яку вони активно пропагуватимуть, і довкола якої вони консолідуватимуться, бо всі інші ідеї зазнали краху. Цілком поділяю ваші міркування щодо Заходу, НАТО та ЄС, справді, жоден бельгієць не буде воювати проти Росії в Криму, це для мене очевидно. Не буду дискутувати і про Сполучені Штати Америки. Мене цікавить таке: чи не здається вам, що головну війну, яку ми повинні виграти, це не інформаційна війна, це не мілітарна війна, а головну війну, яку повинна виграти Україна – це війну в духовно-світоглядній площині? Поки ми цієї війни не виграємо, ми будемо програвати всі інші війни.

Олексій Толкачов. Дякую. Дуже дякую. До сьогоднішнього дня я ставлюся фаталістично, і можливо, ви це відчули. Однак в мене немає фаталізму стосовно завтрашнього дня, стосовно перспективи. Я давно відчував, що незалежно від того, хто стане новим президентом, незалежно від того, що тут буде: чи розколють Україну на дві-три частини, чи не розколють її – незалежно від усього цього тут буде та держава-цукерочка, яку хочеться бачити через десять-двадцять років. Саме тому я звідсіля й не їду. Я колись писав про українську мрію. От, власне кажучи, мене й тримає мрія про Україну. Я знаю, вона буде реалізована через певний час.

Стосовно вашого ключового питання по світоглядній війні. Це є абсолютна необхідність для України, бо вигравши духовно-світоглядну війну, ми виграємо абсолютно всі інші війни автоматично. Духовно-світоглядна війна є найбільш всеосяжна, і, ви знаєте, головне – завоювати серця й душі людей. А економічні блага, політична влада – це вже є похідним і не настільки суттєвим і важливим. Духовно-світоглядна війна може стати для України шансом не еволюційного, а я би сказав, революційного стрибка в значенні України для континенту та для сучасної цивілізації. Тому що, про Європу я вже сказав, там є великі проблеми, вона втомилася, вона старенька вже. Вона проявила пасивність, коли ми організовували програму по Узбекистану. Вони тепер міркують інакше: в нас немає жебрацтва, навіщо нам геополітика, навіщо нам Узбекистан? Нехай там що завгодно робиться. Кажу: «Як так? Ви Євросоюз, ваші інтереси скрізь, ви маєте впливати». – Ні, нам головне, що у нас середнього класу дуже багато, у нас бідних немає, навіщо воно нам? Ні, не хочемо, не цікаво.

І таких настроїв дуже багато. Для мене стояло питання європейської ідентичності: що то таке. Цікавило, які ідеї були закладені в основу європейськості та сучасної європейської цивілізації, бо, на моє переконання, Європа, Стара Європа слабшатиме, а Україна могла би перейняти духовно-світоглядну естафету. Питання тільки у тому, яка буде ідея сформульована? Якщо ідея буде сформульована ефективна, то за нами буде і Центральна Європа, і Східна Європа, і частина Росії до Уралу, ми їх виграємо автоматично і перекриємо всі загрози для України, які тільки можуть бути. І тут, ви знаєте, яку я ще думку згадаю, хоча вона абсолютно ненаукова? Це астрологічний прогноз Павла Глоби.

Модератор. Ми вже чули, що Тимошенко буде президентом.

Олексій Толкачов. Я вже не пам’ятаю, він же постійно видумує, потім постійно змінює свої прогнози. Але ж питання не в тому, коли він бреше, а коли не бреше. Питання в тому, який прогноз є для нас вигідним, а який не вигідним. Питання вріи. От Дацюк, власне кажучи, минулого разу дискутував стосовно Трипільської культури, чи вона була, чи її не було. Питання в іншому. Адольф Гітлер для того, щоб сформулювати свою цивілізаційну ідею,  придумав арійське коріння.

Модератор. Вони поїхали в Тибет.

Олексій Толкачов. Так, вони поїхали в Тибет і все-таки якось пов’язали себе з арійським корінням. У нас можна не те, що придумувати, у нас є і підстави, і фактажі, історичний матеріал, але ми його не використовуємо, а тільки сидимо й думаємо, чи воно було, чи не було. А якщо й було, то воно не наше, то нащо воно нам? Поїхав я в Європарламент і кажу, що ми у вас виставку проведемо. – Чого? Що, знову голодомор? Я кажу: «Ні, ні, Трипільську культуру привеземо». – А-а-а…

Бо я до них приїжджаю в умовах інформаційної війни довкола України і кажу: «Я з України»… – А вони мені: «Ой-ой-ой, бачили ми там у вас виставку про голодомор, там у вас трупи лежать на тротуарах, люди голодні мруть». Кажу: «Шановні, не мруть уже давно голодні люди». Але, ви розумієте, провели виставку, презентували голодомор, і вже негативна емоція у європейців відразу виникає, як вони чують слово «Україна». Хіба так треба імідж країні формувати? Це ж треба врівноважувати чимось. Туреччина веде себе інакше: в Європарламенті в фойє виставка «Туреччина – збагатить Європу» – і прекрасні обличчя щасливих людей, краєвиди великих міст, красивої природи. А ми не допрацьовуємо.

Однак повернуся до астрологічного прогнозу Глоби. Що він сказав? Він сказав, що ці вибори не вирішують долі України, що політики, які на сьогодні є, в переважній своїй більшості перспективи не мають. Однак найближчим часом в Україні почнуться кардинальні зміни, які призведуть до того, що Україна стане лідером для Східної Європи і для всіх країн СНД. Тож за нами велике майбутнє.

Олександр Авдюшкін. По-перше, дякуємо за постановочний аспектний огляд. І, друге, можливо, трошки некоректне побажання, але… Коли ми порівнюємо Україну з іншими країни, ми бачимо Україну як суб’єкта, який має певну самосвідомість більшу чи меншу, інші країни – теж як суб’єкта, причому суб’єкта з певними особистісними рисами. Це цікаво як аналіз, як шахи, як спрощена картина, коли можна дуже легко моделювати той чи інший сценарій. Але чи це хоч на йоту збігається з реальністю? Якщо продовжувати ці семінари й дискусії, можливо, на певному етапі було б цікаво принаймні збільшити розмірність розгляду. Скажімо, якщо ми стверджуємо, що є Україна, то Україна як суб’єкт, це хто? Олігархи, які мають певні економічні інтереси, які інституюються в державі, які інституюються у війську, які інституюються на певних посадах державної політики. Коли ми кажемо, що є Росія як суб’єкт історії, то, відповідно, спосіб протистояння з нею також спирається на розумний суб’єкт – моносуб’єкт. Але за своєю природою там теж є протиріччя, і цікаво це розуміти. Збільшити принаймні вдвічі, перевівши друзів-ворогів на територію, скажімо, суміжних держав. І це задасть дуже своєрідну картину.

Олексій Толкачов. Я з вами погоджуюся. А питання є?

Модератор. Це було побажання, а питання у вас є?

Олександр Авдюшкін.Питання. Чи доцільно розглядати матеріал у запропонованому щойно підході?

Олексій Толкачов. Доцільно.

Олександр Авдюшкін.Я також підтримую ваш оптимізм стосовно сценаріїв протистояння. Коли прийде п’ятдесят восьма армія, знайдуться хлопці, які готові покласти своє життя, і не потрібні нам списків. Можна їх поодинці передавити по інструкціях в Інтернеті.

Олексій Толкачов. Дозвольте, я вам відповім. Я з вами погоджуюся, що така доволі абстрактна суб’єктність була застосована для загального огляду ситуації, яка тільки може бути. Ми обов’язково переходили на інший рівень суб’єктності, починаючи розробляти якусь конкретну стратегію чи тактику. Ось, наприклад, Росія, вона нам заважає. Відразу починаємо аналізувати інструменти, які можна використати. ЩО там є? Там Кремль. А що в Кремлі? Там два угруповання: угруповання Сєченова та угруповання Суркова – заступників голови адміністрації, вони між собою конкурують. Є ще опозиція, є молодіжні мережеві структури, є бізнес, якому некомфортно в Росії.

Олександр Авдюшкін.Олігархи...

Олексій Толкачов. Так, олігархи. І коли ми вже тоді починаємо розкладати ситуацію на велику кількість суб’єктів, вимальовується величезна кількість варіантів поведінки й тактик. Таким чином, змінюючи рівень розгляду, ми знаходимо стратегію.

Модератор.Розмірність так би мовити.

Олексій Толкачов. Розмірність, дякую.

Юрій Савко. Я перепрошую, пропустив значну частину вашого докладу. Я десь з вами погоджуюся з вашим коментарем на питання Богдана Червака стосовно Європи, що європейський проект, швидше за все, руйнується зсередини і, можливо, він не матиме перспективи. Я не цілком зрозумів вас у тій частині, що Україна (адже європейський проект, як я зрозумів, руйнується), може запропонувати свій проект певного розвитку, базований на якійсь новій духовній концепції. Тут я не зовсім зрозумів, тому я хочу повернутися та уточнити таке. Як ви вважаєте, в контексті занепаду духовності, який у нас відбувається, хоча й не так катастрофічно, як у наших північно-східних сусідів, в контексті морального занепаду (йдеться насамперед про тотальну корупцію), яке місце, на вашу думку, релігії та її керівного інституту – церкви в Україні? Беручи до уваги знущання, яке ми зараз бачимо. Яким чином відродити цю мораль і де там місце релігії?

Олексій Толкачов. У майбутньому світоглядному проекті, я (це моя суб’єктивна думка) церкві відвожу невизначну роль – релігійності там відсотків двадцять, усе інше, на мій погляд, це духовні відчуття, переживання, розуміння іншого порядку.

Аналізуючи, що таке Європа і чим є європейська цивілізація, ми часто сприймаємо її поверхово. Нам кажуть, що Європа – це в першу чергу верховенство права, демократія… Однак, хіба завдяки верховенству права в муніципалітеті будь-якого бельгійського міста людина може отримати будь-яку довідку за 30 хвилин? Чи через демократію там турбуються про комфорт кожної людини? Ні! Видають довідку настільки швидко, бо там люблять людину, і бажають їй зекономити час, щоб їй було приємно.

Навіщо в Лондоні пишуть на пішохідних переходах: «Подивіться ліворуч, подивіться праворуч»? Щоб ту людину машина не збила. Бо вся система створена з турботою про людину і любов’ю до неї. Європа – це насамперед система максимального комфорту для кожної людини, бо там система любові до людини. В Україні немає любові до людини, ми з вами живемо в абсолютно агресивному, ворожому середовищі. Тому, коли я спілкувався з фахівцями українських райдержадміністрацій, я казав: «Шановні, не в праві справа, не в демократії, забудьте все те, що вам казали закордонні аналітики. Полюбіть людину, для якої ви працюєте, і ви почнете видавати довідки не один день на тиждень, а щодня. Вам не буде складно це робити. І ваш муніципалітет стане найрозвинутішим за будь-який муніципалітет у Європі». Я спілкувався з деякими філософами у Брюсселі і вони підтверджували, що, скоріше за все, європейська цивілізація – це цивілізація, побудована на любові до ближнього, на любові до людини, тому і обдумувався комфорт для кожного.

Але сьогодні ця ідея як така у формалізованому вигляді забулася, залишилося верховенство права, демократія, толерантність, як наслідки. А що в основі толерантності? Навіщо мені поважати темношкірого, індуса, або сексуальну меншину? Звідки ця толерантність? Вона випливає з любові до ближнього, він же мій ближній, він людина, і я його за це люблю. Це моя особиста думка, я й книжку на цю тему пишу – «Мрія про Україну»: світоглядна основа для майбутнього розвитку цивілізації має полягати в любові до ближнього. Однак це не релігійна любов. Релігійна любов дуже часто переноситься у площину приниження самого себе та самопожертви. На сьогодні ізотерики, психологи доходять іншого рівня любові: осмислена, безумовна любов, коли людину люблять не за щось, а тільки тому, що це людина, не вимагаючи від неї ні якоїсь конкретної поведінки, ні якогось визнання взаємного. Це безумовна любов, яка гармонізує стосунки в суспільстві.

Сергій Дацюк минуло разу сказав про те, що інформаційна епоха суспільства, та, до якої ми начебто прагнемо, вже відходить, попереду якісь інші епохи. Якщо пам’ятаєте, він наводив приклад, що була комп’ютерна епоха, ядерна епоха, потім ще якась, тепер інформаційна, і ми в захваті, що скрізь будуть комп’ютери. Не буде скрізь комп’ютерів, інформаційні епоха звершиться через п’ять-десять років. А що буде далі? Є думка, що це буде психо-інформаційна епоха, коли люди гармонізують стосунки одне з одним і навіть почнуть спілкуватися не за допомогою тієї формалізованої мови, яку ми маємо на сьогодні. Є такі задуми футуристів. Однак для гармонізації стосунків, або прагнення до таких результатів, необхідно цілком переосмислити цінність любові, яка була нам привнесена дві тисячі років тому християнством. Найцікавіше, що ізотерики цілком підтверджують, що сьогодні саме настає момент переосмислення фундаментальної цінності для людства. Дві тисячі років тому почалася ера Риби, епоха Риби, прийшов Ісус Христос, запропонував концепцію любові до ближнього. Але люди були не готові до всієї глибини ідеї, тому любов до ближнього закінчилася екзекуціями та спаленням людей на вогнищах.

Сьогодні людство переходить в нову епоху – епоху Водолія, і це є шансом для принципового переосмислення засновків людського буття у світі. Якщо ми зможемо вийти на новий світоглядний рівень (я зрозумів, що Сергій Дацюк саме це і називає цивілізаційною ідеєю), то не лише для нас, і не лише для Європи ми будемо лідерами.

Стосовно світоглядної ідеї, то необхідно відзначити ще такий один момент – ірраціональність цієї ідеї. Були у мене серйозні дискусії з тим, хто хотів сформулювати українську національну ідею або цивілізаційний проект як проект економічних реформ, тобто перелік завдань, що й де треба зробити. Однак я переконаний, що ідея не повинна мати раціональний технологічний характер. Натомість, від цієї ідеї має серце завмирати у солдата, коли він присягатиметься на українському прапорі. У нього що, буде завмирати серце від ідеї європейської інтеграції та прийняття якогось пакету законів? Та не завмиратиме в нього серце від такого. Отут і постає питання віри.

Повертаючись до того, що у козаків було. Козаки в щось вірили. Вони за це йшли на смерть. На сьогодні не залишилося цінностей у нас, за які варто йти на смерть. Церква, на жаль, так само прогнила, але тільки вона має найвищий рівень довіри серед суспільства, вона може стати якоюсь основою для майбутнього розвитку духовних ідей, але провідником вона вже не буде. Принаймні, мені здається, та церква, яка сьогодні існує.

Модератор. Навіть у Росії.

 

Продовження обговорення...

Бюлетень Пліч-о-пліч