Світоглядно-ідеологічний

Цивілізаційні засади. Обговорення (Частина 3)

В рамках проекту «Український цивілізаційний проект» – лекція філософа, експерта у сфері комунікації, управління та стратегування, консультанта корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика" Сергія Дацюкa.

Мета циклу семінарів ЦРС – сформулювати українську національну ідею.

УЧАСНИКИ ДИСКУСІЇ

Олександр Авдюшкін

Психоісторик

Cергій Дацюк

Консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика», експерт у сфері комунікації,
управління та стратегування

Людмила Карпенко

Шеф-редактор Інтернет-видання «Народний вісник»

Сергій Куцан

«Український науковий клуб»

Дмитро Мурін

Підприємець

Володимир Лівінський

Модератор, координатор світоглядно-ідеологічного напрямку Центру розвитку суспільства

Олексій Толкачов

Голова Громадського комітету національної безпеки України (Київ), президент Європейської Асоціації Українців (Брюссель)

Ігор Харченко

Директор Центру розвитку суспільства

Богдан Червак

Публіцист, експерт Центру розвитку суспільства

Наталя Шульга

«Український науковий клуб»

 

Продовження.

Дмитро Мурін. Припустімо, що ви знайшли таких людей. Який конкретний концепт, конкретний дороговказ, які б завдання ви поставили?

Сергій Дацюк. Припустімо, я весь час роблю такі припущення. Але якість людей, з якими можна працювати, весь час погіршується. Причина? Реклама, яка постійно говорить: «Тобі, сволото, потрібен новий мобільний», «Тобі треба подорожувати», «Тобі треба брати в кредит машину, квартиру»…

Себто, студентство Києво-Могилянської Академії вже зіпсоване. Знайти серед нього людину, яка могла б відмовитися від комфорту й усіх тих речей, які нав’язує реклама, людину, яка могла б займатися пошуками цивілізаційного концепту, неможливо. В Університеті імені Тараса Шевченка ще більша біда – там узагалі «мажори». У «Могилянці» люди принаймні вчаться, у них велика пасіонарність…

Але чим закінчується ця пасіонарність? Тим, що вони, знаючи англійську мову, закінчують університет і виїжджають за кордон. Мої намагання упродовж останніх трьох років дослідити процес: скільки звідси людей тікає, наштовхується на повне неприйняття як викладачів, так і студентів. Вони не бажають навіть піднімати цього питання. Тобто, сьогодні на державні українські гроші ми даємо вищу освіту емігрантам.

То де взяти людей? Де взяти людей, які були б спроможні на цей цивілізаційний витвір? Це повинні бути люди, не сприйнятливі до реклами. Це повинні бути люди, які готові жити скромно, без орієнтації на комфорт. Якщо ви знайдете зараз таке середовище людей, то з ними можна працювати. Я не зміг знайти, я не бачу таких людей.

Дмитро Мурін. Мене цікавить не де знайти, а як їх спонукати.

Сергій Дацюк. А для мене це питання принципове, тому що без наявності таких людей творити нову цивілізацію абсолютно неможливо. Вони нас просто не зрозуміють.

Дмитро Мурін. Чому я саме так поставив запитання? Бо якби таке завдання було поставлене, можливо, тоді й знайшлися б люди, які б змогли обмежити себе…

Сергій Дацюк. А кому треба поставити завдання?

Дмитро Мурін. Суспільству. Насамперед тій спільноті, яка претендує називатися інтелектуальною.

Сергій Дацюк. Я в міру можливостей ставлю таке завдання своїми статтями, але досі не бачив, щоб хтось це сприйняв як завдання. Як питання – сприймають, а як завдання – ні. Бо завдання можна поставити тільки тоді, коли людина сприймає це як завдання.

Дмитро Мурін. Я думаю, що це завдання для індивідуального інтелектуального середовища. Скажімо, в якому середовищі ви організовуєте власне спілкування?

Сергій Дацюк. У різних. Але спілкування дуже неякісне.

Сергій Куцан. Шановна громадо, я живого Дацюка бачу вперше. Досі думав, що в цій державі немає про що навіть говорити. Хотів би висловити величезну подяку панові Сергію і підтримати його. Адже безліч речей, про які він каже, багатьом не зрозумілі. Більшість українців, які провадять інтелектуальний бізнес за кордоном, працюють в університетах, у корпораціях, розуміють, що часу не залишилося, і що населення, яке залишилося в Україні, неспроможне відреагувати на їхні заклики.

В Афганістані, Пакистані чи в країнах Латиської Америки та Африки масштаб проблем величезний, а рівень свідомості населення такий, що вони ніякого Лінкольна чи Рузвельта просто не здатні спродукувати. І вірогідність того, що з’явиться така людина чи, скажімо, сто людей, жалюгідна…

Легко бути президентом Америки, легко бути керівником Китаю. А за нашої ситуації від’ємної селекції – бо ж філософія філософією, а людина і соціум генетичні, – нас формує генетика і соціологія, не тільки культура та цивілізаційний вибір.

Такси виводяться з нуля за чотири генерації. Я маю собаку, яка пройшла чотири генерації. Людям потрібно бодай дві-три генерації. Тож ми є територією від’ємної селекції, і на цій території населення перебуває на перехресті цивілізаційних викликів. Нас триста років перетворювали на продукт від’ємної селекції, продукт геноциду.

Нещодавно я прочитав за ніч дуже цікаву книжку: довідник Московського університету з 1755 року по 2004 рік – професорський склад Московського університету. Почав читати і не зміг відірватися. Сидів і рахував, що в Імперії українці становили від 50% до 30% відсотків. І за ці 250 років серед професорів Московського університету людей, походженням з України 1/25 – 1/30 частини. Я ще точно не порахував, лише по сторінках. З них: 1/3 – жиди, 1/3 – етнічні росіяни. Інтерпретувати можна по-різному, патріоти і свобода – з одного боку, інтелектуали – з іншого. Просто плакав.

Модератор. Дякую Сергієві Дацюку за надзвичайно цікаву й корисну лекцію. Мені здається, що свідомо, можливо, підсвідомо, але той реалізм, який дехто сприймає за песимізм – і є тим поштовхом для всіх присутніх. Бо проблема є.

Сергій Дацюк. Дякую вам.

Бюлетень Пліч-о-пліч