Світоглядно-ідеологічний

Українська Мрія. Доповідь. (Частина 2)

В рамках проекту «Український цивілізаційний проект» – лекція голови Громадського комітету національної безпеки України Олексія Толкачова.

Продовження.

Світоглядний прорив як основа для Української Мрії

Світоглядний прорив є закладенням нематеріальної основи для майбутніх матеріальних змін. Відтак, він має бути первинним. Але які цінності, яке мислення має стати базисом для світоглядного прориву?

Я дійшов висновку, що в основі світоглядних змін мають лежати ті нематеріальні цінності, найбільший дефіцит яких спостерігається в сучасному матеріально-споживацькому світі. Йдеться про любов – усвідомлену любов до себе і до ближнього.

Давайте подивимося на сучасне суспільство. Чого нам насправді найбільше не вистачає в українському суспільстві? Мене переконували, що не вистачає демократії, прав людини, не вистачає економічної свободи. Однак, я не знаю, чи допоможе верховенство права в тому, щоб українці перестали витрушувати килими з балконів на голови перехожим, щоб в державних установах з повагою стали ставитись до громадян, а вандали перестали псувати ліфти.

Подивіться, як ведуть себе водії відносно перехожих, як поводяться люди при виході з вагонів метро… Тотально в суспільстві спостерігається байдужість до ближнього, індивідуальний екзистенціоналізм та егоїстичне просування своїх власних інтересів.

Дефіцит любові я особливо відчув на всіх рівнях соціальної організації, коли 31 жовтня 2008 року подивився телепередачу «Свобода» на каналі «Інтер». Той день я запам’ятав, оскільки телевізор взагалі не дивлюся, але тоді в одній студії збирався весь політичний «бомонд» – Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, і Віктор Янукович. Кожен наввипередки говорив про любов до народу, однак від слів кожного віяло разючим лицемірством.

Я був готовий звинуватити політиків в тому, що вони є моральними виродками, адже не здатні любити свій народ. Пізніше я дійшов висновку, що це не їхня провина, а проблема всього суспільства.

У нашому сучасному українському суспільстві немає культури любові до ближнього на всіх рівнях соціальної організації. Це дозволяє приносити в жертву інтереси сусіда заради власних егоїстичних мотивацій, заради бажання самоствердитись, заради самозвеличення та задоволення своїх споживацьких інтересів. Можна принести в жертву інтереси суспільства, країни, чого і кого завгодно.

Я навів Вам приклади автомобілістів, пасажирів метро, сусідів з верхніх поверхів. Наведу ще один яскравий приклад з київського життя. Вже багато років на Московській площі в районі станції метро «Либідська» ведеться будівництво автомобільної естакади. Все розрите, скрізь бруд. Але ніхто, ані будівельники, ані проектанти, ані місцева влада – ніхто не подбав про пішохода. Як він буде ходити в умовах цієї розрухи? До сліз боляче було бачити красивих українських жіночок на високих підборах, які місили цей будівельний бруд і падали в цю багнюку. Про пішоходів ніхто не подбав, бо їх ніхто не любить. Так само, як і про нас з вами цієї зими в Києві не подбали, вирішивши взагалі не прибирати сніг. Київській мерії було байдуже на киян. Нелюбов до киян дозволила просто розікрасти гроші, що були виділені на прибирання снігу. В підсумку, тисячі людей отримали травми, падаючи на слизькій кризі.

Більшість людей в сучасному українському суспільстві, де немає культури любові, є егоїстами і не навчені любити інших. І якщо вони ще десятки разів змінять януковичів, тимошенків і ющенків на владних посадах, ситуація в країні кардинально не зміниться. Бо, потрапивши на найвищу посаду, нові посадовці так само не будуть любити людей, а дбатимуть виключно про себе. Вони рватимуться до влади лише для того, щоб збільшити власне споживання. Заради власного егоїзму вони принесуть в жертву наші з вами інтереси, спільне благо та інтереси України.

Отож, чого насправді не вистачає? Хіба демократії, верховенства права, боротьби з корупцією? Я глибоко сумніваюся, що саме в цих раціональних інструментах лежить розв’язка. Країні не вистачає культури любові та відповідно вибудуваної масової свідомості.

В основі майбутніх змін та Української Мрії має лежати світоглядний прорив, вибудуваний на доктрині любові.

Чи тільки любові до ближнього нам не вистачає?

Як кажуть, людина може дати іншому лише те, що має сама. Любити ближнього може лише та людина, яка усвідомлено любить себе.

На жаль, любити себе нас ніхто не вчить. Водночас, церква ще й сприяє протилежному ефекту, виховуючи гріховність, недосконалість та рабську недостойність людини.

Відтак, більшість людей насправді не вміє любити себе. А ті прояви «любові до себе», які ми бачимо в суспільстві, – це зовсім не любов, а егоїзм. Це принципово різні речі. В першому випадку йдеться про усвідомлену і безумовну любов до себе – високе почуття. В другому випадку – про низьке споживацьке почуття, близьке до індивідуалізму та жадібності.

Чому, говорячи про Українську Мрію, ми говоримо про духовні світоглядні речі – про любов? Тому що відсутність культури любові в суспільстві не дозволяє вибудувати гармонійну систему відносин і породжує хворе суспільство, яке потерпає від численних вад, а також є нестійким в своєму розвитку. Таке суспільство є непридатним для розвитку і втілення будь-якої світлої Української Мрії.

Потреба в світоглядному прориві на основі культури любові є не лише в Україні, але й за її межами. Сучасний світ є деморалізованим та вкрай бездуховним. Ми сьогодні зіштовхнулися з цивілізацією споживання, в якій матеріальне і матеріалістичне мислення досягло надзвичайно сильного домінування над духовним та ідеальним. Це супроводжується духовним виродженням завдяки поширеності матеріальних споживацьких мотивацій. Тому в сучасному світі необхідно запропонувати конкурентоздатний продукт, який є запитаним в рамках світосистеми. Це є духовний, світоглядний продукт.

Орієнтація України на суспільство любові, на практичну реалізацію в державному та в суспільному масштабі доктрини любові до себе і до ближнього дозволяє формувати і конструювати ідеальний та гармонійний суспільний порядок. На основі такого світоглядного прориву сміливці навіть пророкують формування нової імперії духу, нової якості психоенергетичного суспільства, яке має прийти на зміну інформаційному. Деякі сміливці називають майбутню державу любові обіцяним Царством Небесним на землі, яке визначається не формою, а в першу чергу якістю стосунків між людьми.

Попри всю фантастичність і нереальність побідних прогнозів, реалізація на державному та соціальному рівні доктрини любові є справді можливою і не потребує якихось особливих ресурсів або передумов.

Пропонований світоглядний прорив є надзвичайно простим. Для ілюстрації цього наведу одну притчу, яка днями потрапила на очі.

Якось подорожній пришов до Бога і запитав: «Поясни, що таке рай і що таке ад?». «Добре», - відповів Бог і повів на екскурсію. Вони прийшли в залу, де стояв величезний котел гарячої їжі. Довкола товклися люди, у кожного була довжелезна ложка, їсти з якої було вкрай незручно. Кожен хотів насититися, відтак боявся, що їжі на всіх не вистачить. Вони штовхали одне одного, кричали, взивали, лютували, а інколи навіть спалахували бійки. В підсумку всі були розлюченими, голодними й ненаситними. «Це ад», - сказав Бог.

Пішли вони далі. Прийшли в залу. Там було так само – такий же великий котел з гарячою їжею, такі ж самі довгі ложки. Але люди поводились інакше – допомагали одне одному поїсти: один підтримував ложку, інший допомагав черпати, третій допомагав підносити до рота, четвертого годували. Таким чином, всі були зайняті справою, всі були ситі, довкола царював порядок і гармонія, люди посміхалися і були щасливі. «Це рай», сказав Бог.

«Так, - подумав подорожній, - це так легко створити рай на землі. Але ж хто повірить, що все настільки просто…»

Нова людина

Для розбудови Української Мрії необхідно було дослідити стан теперішнього суспільства. Виявилося, що більшість людей зараз є вкрай нещасливими. А коріння переважної більшості їхніх проблем тією чи іншою мірою криється в нелюбові.

Люди в українському суспільстві не вміють любити себе і не спроможні любити ближнього. Переважно, ці люди невдоволені собою, бо не сприймають себе такими, якими вони є. Багатьом сучасникам, щоб полюбити себе, необхідно виконувати купу умов – наприклад, необхідно схуднути, отримати диплом, підвищення по кар’єрі або кожного місяця купувати коштовний годинник та інші предмети гламуру. Люди масово невдоволені своєю зовнішністю, одягом, оточенням, роботою. Це призводить до нещастя людей – вони не можуть бути впевненими, що їх люблять, якщо вони самі собою невдоволені.

Відсутність усвідомленої любові до себе призводить до появи в людей купи комплексів, страхів, хвороб, хронічної залежності від оцінки зовнішнього середовища, і зрештою, до необхідності постійно самостверджуватися, в тому числі і за рахунок приниження ближніх або показового споживання.

Такі люди живуть в постійних проблемах і творять агресивне суспільство дисгармонії, від якого самі ж і страждають.

Лише полюбивши себе по-справжньому, людина здатна розібратися зі своїми страхами, комплексами, переконаннями і відчувати себе гармонійно у стосунках із зовнішнім світом. Інакше, депресії та поганий настрій лікується шопінгом, алкоголем, тютюнокурінням та іншими засобами, які на час полегшують симптоми, однак не виключають причину.

Традиційна українська трагедія «якщо у сусіда щось краще, аніж у мене» є яскравим проявом того, що українці мало люблять себе і знаходяться у вкрай дисгармонічному моральному й духовному стані.

Мене тішить, що сьогодні вже з’явилося багато літератури та духовних практик, які дозволяють людині полюбити себе – усвідомлено й безумовно. Відтак – гармонізувати себе та свої стосунки з навколишнім світом.

Гармонійні люди, що люблять себе, звільняються від ненависті до навколишнього світу, звільняються від жадібності, від невдоволеності, а також від багатьох хвороб. На сьогодні я зустрів вже достатньо багато людей, які обрали для себе шлях світоглядного прориву, в основі якого – усвідомлена любов до себе і до ближнього. Вони почали досягати якісно нових результатів у житті, в самореалізації та у відносинах зі світом.

В перспективі світоглядний прорив реінкарнує давньогрецькі цінності калакагатії – духовної та фізичної досконалості людини. Врівноваження цих двох сфер сприятиме гармонізації особистості.

Поширення доктрини любові на загальнодержавному, соціальному рівні, зміна освіти і виховання призведе до зміни якості людини, а відтак, і якості суспільних відносин. Поява гармонійної людини ознаменує нову якість буття – люди стануть люблячими, усвідомленими, вільними творцями. Хіба це не є реалізація ідеї про богоподібну людину-творця?

Дивовижно, але футурологи та деякі психологи прогнозують вже найближчим часом появу якісно нової людини. Через любов відбувається розкриття духовного і психоенергетичного потенціалу. Відтак, індивід може вийти на нові можливості управління навколишнім світом через управління своїми психоенергетичними станами та психоенергетичними станами навколишнього суспільства.

Світоглядний прорив в кінцевому підсумку може призвести до реалізації ніцшеанської ідеї надлюдини, однак на якісно іншій ціннісній основі. Нова надлюдина – це любляча подоба Бога-творця на землі. Суспільство любові створюватиме для такої людини умови для вільної реалізації надзвичайного творчого потенціалу кожного. Відтак, майбутнє суспільство – це суспільство спорідненої праці, про яке мріяв Григорій Сковорода. Кожен займатиметься тим ділом, до якого лежить душа. Тобто ділом, яке може робити з любов’ю.

В Українській Мрії Україна є батьківщиною людини нового типу. Гармонійна надлюдина – це основний «продукт» України. В перспективі, навряд чи Україна стане великим виробником товарів – з Китаєм конкурувати важко. Сумнівно, що Україна стане фінансовим центром. Агропромислова перспектива теж не є найліпшою для всієї країни. Однак Україна може запропонувати всьому світові нову якість людини, її виховання, освіти і підготовки. Нова гармонійна людина буде спроможна гідно приймати виклики майбутнього, в тому числі економічні, екологічні й навіть цивілізаційні. Нова людина – це керівники, творці, духівники майбутнього світу. Сьогодні в усіх країнах світу є великий дефіцит таких людей. Відтак, завдяки новій якості людини Україна зможе претендувати на світове лідерство в гуманітарній, політичній і, можливо, цивілізаційній сфері.

Нова організаційна теорія

Реалізація Української Мрії на основі доктрини любові потребуватиме нової організаційної теорії, яка забезпечуватиме досягнення гармонії. Йдеться про необхідність досягнення гармонії у стосунках людей одне з одним, з суспільством, з державою, з навколишнім природнім середовищем. Без нових організаційних підходів це неможливо.

Сьогодні більшість організаційних теорій ґрунтуються на синергетичних підходах, де стан хаосу є відправною точкою, а основним організаційним процесом – самоорганізація. Синергетика практично не розглядає гармонію як стан і як категорію.

Однак, в разі реалізації доктрини любові досягнення стану гармонії на всіх рівнях людського буття стає нашою стратегічною метою.

З огляду на це перспективною виглядає давня але забута організаційна наука під назвою тектологія. Вона була розроблена на початку ХХ століття російським дослідником і вченим Олександром Богдановим. Тектологія забезпечила основу для загальної теорії систем та синергетики. Однак пізніше тектологія була несправедливо забута.

Особливість і цінність тектології полягає в тому, що вона не покладається на процеси самоорганізації, а відводить основну роль в творенні порядку цілеспрямованому вольовому організаційному впливу на систему, на будь-який хаос. Відтак, тектологія відкриває багаті можливості для творення гармонічного стану, пропонує методи та способи конструювання гармонійних систем, поєднань та взаємодій. Вони можуть бути застосовані як до державного механізму, так і соціально-економічних, культурних, освітніх та інших сфер людського буття.

Тектологія відкриває шлях до усвідомленого творення гармонії. Відтак, людина може тектологічно реалізовуватися в якості творця. В цьому, зокрема, може бути розкрита богоподібність людини як свідомого творця гармонії, який здійснює організаційний вплив на навколишній світ.

Після ретельної розробки Української Мрії має бути опрацьована організаційна теорія на основі тектології, оскільки в ній криється механізм досягнення Української Мрії.

Нова економічна теорія

Любов, як не дивно, проявляється не лише в міжособистісних стосунках, але й в економіці.

Криза сучасного капіталізму є кризою цінностей. Ринкова економіка більше не працює для того, щоб задовольняти потреби споживача. Вона працює лише для того, щоб максимізувати прибуток через невпинне стимулювання споживання. Сучасна споживча економіка виховує у споживача все нові й нові потреби, нові запити. Відтак, постійно підтримується стан незадоволеності потреб людини, щоб вона прагнула споживати. Споживча економіка не любить людину.

Прикладів цьому дуже багато. Взяти хоча б постійне оновлення програмного забезпечення. Самі ж виробники програм створюють проблеми щоб переконати споживача придбати нову «удосконалену» версію програмного забезпечення. Для чого кожні два-три роки здійснюють рестайлинг автомобілів? Лише для того, щоб авітвка, якою ви володієте стала застарлою, а ви – змушені купувати нову модель. Те ж саме з усією електронікою – сучасні зразки знімають з виробництва як застарілі, а на їх місце випускають нові, ще «кращі» електронні прилади. І, зрештою, виразним проявом споживчої тиранії є мода, яка є абсолютним споживчим мотиватором.

Чи думає хтось про нас – про споживача, випускаючи нову модель телефону? Навряд чи. Чи дбають про нас банкіри, продавці нерухомості, виробники харчових продуктів? Ні.

Метою сучасної економіки є максимізація прибутку. Споживача ніхто не любить, його просто використовують. Тому любові в сучасній ринковій економіці немає, а її збереження в незмінному вигляді унеможливлює досягнення гармонії.

Радує те, що економічна свобода, накладена на доктрину любові, дозволяє створити можливості для людської самореалізації та щастя. Вже є деякі розробки стосовно того, як можна було б організувати економічну систему на основі любові. Безперечно, організаційний вплив держави і суспільних інституцій має бути сильнішим. А головне, в основу економіки має бути покладений не ринок як самоцінність, не прибуток, а ідеальні цінності – любов до людини, заради якої функціонує економічна система. Відтак, економіка має стати ефективнішою у забезпеченні реальних та усвідомлених потреб людини.

Я глибоко переконаний, що в перспективі доктрина любові та гармонійної економіки матиме загальноцивілізаційне значення. Вона обмежить нераціональне надспоживання, відтак призведе до збереження природних ресурсів, що позитивно позначиться на життєздатності людства.

Нова юридична теорія

Реалізація доктрини любові може якісно позначитися на юридичній сфері.

На сьогодні, в сучасній юридичній науці призначенням права як системи норм є регулювання суспільних відносин. Однак такий концептуальний підхід не забезпечує якісного результату.

В Україні суспільні відносини є вкрай зарегульованими. Ми маємо близько 100 тисяч законів та підзаконних нормативно-правових актів. Однак від цього стан соціальних відносин ще гірший, ніж якби того права не було взагалі.

Право стало інструментом створення в суспільних проблем, протиріч та конфліктів. Чому так сталося?

Багато дослідників вважають, що в Україні недосконале законодавство, не вистачає того чи іншого закону. Однак я задаюся питанням, якого закону не вистачає для того, щоб податкова адміністрація перестала щороку вводити нову форму податкової звітності? Невже не зрозуміло, що це створює великі незручності платникам податків?

Якщо законів справді не вистачає, то ті, що приймаються, умисно містять колізії, прогалини та простір для реалізації корупційних схем та правопорушень.

Можливо, не вистачає якісних законів? Однак всі правила досконалої нормотворчості давно відомі юридичній науці. Чому ж тоді вони не використовуються?

Насправді, причина неефективності права полягає в тому, що правове регулювання позбавлене мети. Мети немає, адже немає й такого юридичного поняття, як гармонія. Відтак, правове регулювання здійснюється не заради загально соціального якісного результату, а власне заради регулювання як такого і задоволення суб’єктивних інтересів законодавця.

Інколи правознавці відчувають брак гармонійності в правовідносинах і пропагують концепцію природних прав та верховенства права. Йдеться про те, що метою правового регулювання є забезпечення природних і невід’ємні прав людини, її свободи, недоторканності, здоров’я і життя. Однак чи всі сфери суспільного життя можна привести до ладу на основі цих ідей? Ні! Щорічна зміна податкових відомостей аж ніяк не порушує наші з вами природні права. Так само, як не порушують їх величезні черги в будь-якому державному органі на прийомі громадян, або надмірно складні адміністративні чи судові процедури. І нажаль, «верховенство права» не здатне якісно змінити ситуацію в правовому регулюванні.

Реалізуючи Українську Мрію, в основу права має бути покладена любов до людини. Право, засноване на любові, відповідатиме високим моральним критеріям, які висуваються в природно-правових концепціях праворозуміння. Таким чином, метою правого регулювання є гармонійна організація суспільних відносин

Взявши за основу концептуальний підхід любові, відразу все стає на свої місця. Навіщо змінювати щороку податкову звітність? Хіба це прояв любові до податкоплатника? Навіщо ускладнювати юридичні процедури? Навіщо створювати завідомо несправедливі правила?

Правове регулювання має здійснюватися з любов’ю до людини, яка буде учасником відповідних правовідносин. Тоді право досягатиме найвищого результату – суспільної і правової гармонії.

Українська Мрія як основа цивілізаційного проекту

Підсумовуючи, скажу, що Українська Мрія в моєму розумінні – це якісно новий ідеальний державний, політичний, економічний, соціальний і правовий порядок, заснований на практичній реалізації доктрини любові. В основі Української Мрії лежить світоглядний прорив, який має вивести людське буття на якісно новий рівень. Відтак, порядок, заснований на любові, може претендувати на роль нового цивілізаційного проекту.

Практична реалізація доктрини любові до себе і до ближнього в усіх сферах людського життя призведе до того, що краса, досконалість, гармонійність української реальності стане взірцем для майбутнього світу і прикладом для наслідування сусідніми народами.

Пропонована система має багато спільного із західноєвропейським порядком, який мені пощастило досліджувати на прикладах Бельгії, Франції та Великобританії. Саме з цим порядком я пов’язую поняття «європейськість» – в основі його лежить турбота про людину та її комфорт. Державні структури, право, суспільні відносини забезпечують людині максимальну свободу, зручність та комфортність буття в усіх сферах. Чи у стосунках з державними органами, чи при переході через дорогу, чи при купівлі продуктів, чи в системі соціального захисту – скрізь відчувається практична турбота про людину. Однак, чимдалі дужче європейський порядок втрачає свої світоглядні засновки, лишаючи лише зовнішні форми. Отож уже найближчим часом може виникнути необхідність переняти цивілізаційну естафету в Західної Європи. Україна має бути до цього готова, щоб виконати роль «ноєвого ковчегу» європейської цивілізації.

Згідно прогнозів, у разі реалізації цивілізаційної моделі на основі доктрини любові, Україна вже найближчим часом стане духовним провідником Східної Європи, СНД і, ймовірно, лідером нового світопорядку.

Можливо, не дарма багато футурологів пророкують появу вже найближчим часом нової духовної держави, світоглядного виміру і цивілізаційної трансформації.

Цивілізаційний вимір Української Мрії може бути досягнутий завдяки духовно-світоглядній експансії України. Лідерство країн і народів в історії завжди досягалося завдяки виходу за межі свого існування, завдяки експансії. Однак експансія України в майбутньому не може і не повинна бути військовою чи носити інші деструктивні форми. Лише інформаційний і духовно-світоглядний вплив України забезпечуватиме їй роль геополітичного лідера, а сусіднім народам – конструктивний результат.

Україна має стати «Новим Єрусалимом» на противагу «Третьому Риму» та неоліберальному світові. Я думаю, різницю ви прекрасно відчуваєте.

Реалізація Української Мрії та світоглядної експансії України забезпечить їй повноцінну суб’єктність на політичній арені світу, відтак конфлікт між Заходом і Сходом буде знято. Геополітична стратегія Києва стане самостійною, самодостатньою і націленою на реалізацію Української Мрії в її цивілізаційному вимірі. Вектор майбутнього геополітичного впливу України може ґрунтуватися на «Чорноморській доктрині» Юрія Липи і простягатися з Півдня на Північ.

Реалізація такого геополітичного напряму дозволяє Києву через століття відновити свій вплив на території колишньої Київської Русі і навіть далі.

На завершення, ще декілька узагальнень. Українська Мрія – це світоглядний прорив на основі доктрини любові, який призведе до появи «Імперії Духу», гармонізації суспільних відносин і забезпечення щасливого буття для людей.

Почати реалізовувати Українську Мрію – дуже просто. Необхідно кожному почати з себе, звернути увагу на своє ставлення до себе і до оточуючих – в побуті, транспорті, на роботі і навіть у сім’ї. Кожен може похвалити себе, притримати двері перед людиною, яка йде слідом, посміхнутися незнайомому перехожому – не варто економити на проявах любові. Гармонізувавши своє життя і навколишнє середовище кожен може відчути перші ознаки втілення Української Мрії.

І нехай Німеччина буде країною дисципліни і якості, Франція – краси й витонченості, Британія – стриманості й традицій. Я вірю, що дуже скоро Україна займе своє місце в світі в якості країни любові й гармонії.

Ось, власне кажучи, і все, хоча Українська Мрія не має меж.

Дякую вам за увагу, буду радий відповісти вам на запитання після перерви.

Бюлетень Пліч-о-пліч