Світоглядно-ідеологічний

Семінар №9. Олексій Толкачов. Право в Україні: від деградації до юридичних смислів майбутнього

Організатор: Громадська організація «Центр розвитку суспільства» (далі ЦРС)
Доповідач: Олексій Толкачов (Голова громадського комітету національної безпеки України)
Тема: «Право в Україні: від деградації до юридичних смислів майбутнього»
Дата: 23 вересня 2010 року
Час: 18:30 – 20:45
Місце проведення: м. Київ, Книгарня «Є», вул. Лисенка,3.
Модератор: Володимир Лівінський, (координатор світоглядно-ідеологічного напрямку діяльності Центру розвитку суспільства)

 

 

ВІДКРИТТЯ

Ігор Харченко, директор ЦРС

Шановні колеги, вітаю Вас в другому сезоні семінарів Центру розвитку суспільства «Український цивілізаційний проект», який ми вперше проводимо у повністю відкритому форматі. Для тих, хто знає, чи не знає, скажу що в минулому сезоні в січні – травні ми провели вісім семінарів. Частина з них проходила в умовно-закритому форматі, коли ми проводили їх в невеликому приміщенні, широко не популяризуючи саму ідею проведення семінарів. Разом з тим вже шостий, сьомий та, особливо, восьмий ми проводили вже ширшим колом людей. Останній був проведений в Представництві Світового Банку в Україні, лекцію читав Богдан Гаврилишин. Інформацію про ці наші заходи можна знайти на нашому сайті, тому запрошую тих, кого цікавить ця тема і те, що відбулося в першому сезоні, на наш сайт.

Сьогодні ми починаємо другий сезон семінарів. В цьому сезоні буде сім семінарів, на яких ми будемо розглядати такі теми, які ми вважаємо важливими для розуміння того, яким же має бути «Український цивілізаційний проект». Сподіваюся, що вже в найближчому часі ми дамо графік семінарів та орієнтовний перелік тем, і  розмістимо  цю інформацію на сайті. Отож ви будете повідомлені про наші наступні заходи і місце їхнього проведення.

 Я вдячний керівництву  мережі книгарень «Є» за надану можливість проводити наші семінари в книгарні. Вважаю, що це дуже гарно і символічно, що ми серед книжок - носіїв знань - проводимо наші семінар.

Вітаю Вас. Передаю слово координатору світоглядно-ідеологічного напрямку діяльності ЦРС  і модератору наших семінарів Володимиру Лівінському.

 

Володимир Лівінський, модератор

Добрий день, шановні пані та панове. Як було сказано, Центр розвитку суспільства розпочинає другий сезон семінарів циклу «Український цивілізаційний проект» і ми розпочинаємо цей сезон темою: «Право в Україні: від деградації до нових смислів  майбутнього». Доповідач - Олексій Толкачов, голова Громадського комітету національної безпеки України. Але перед тим, як надати слово доповідачу, з огляду на те, що я бачу тут багато нових облич,  хочу зробити певні оголошення. Порядок нашої роботи такий: спочатку буде доповідь, приблизно 30 – 40 хвилин далі протягом 20 хвилин будуть запитання і відповіді, перед тим буде невелика перерва і далі тридцять хвилин буде обговорення. На запитання і відповіді прошу, піднімати руку щоб я бачив в якому порядку, хто бажає виступити, і так само на виступи. І перед формулюванням запитання прошу представлятися. І ще таке оголошення: ми маємо завершити за чверть на дев’яту. У нас є аркуш для реєстрації, який зараз буде переданий всім, - прошу зареєструватися. Дякую. Слово доповідачу.

 

ДОПОВІДЬ

Олексій Толкачов

Добрий вечір!

Я не вперше виступаю в рамках «Українського цивілізаційного проекту». І для мене це велика честь і велика радість, адже наші зустрічі – це гарний майданчик як для дискусій, так і для конструювання та апробації ідей.

Сьогодні у нас буде юридична тема.

На мою думку, без переходу права, правової теорії на якісно новий рівень, досягти стрибка в розвитку України, на мій погляд, буде неможливо. Тому останні 5-6 років я займався юридичними дослідженнями, щоб з’ясувати, яким має бути право і закони в майбутньому, а також для того, щоб виявити, які є проблеми на сьогодні в законодавчому регулюванні суспільних відносин, в праворозумінні і, зрештою, в теорії держави та права.

Не будемо говорити про незадовільний стан чинного законодавства в Україні. Це можна дізнатись з будь-якого аналітичного видання.

Поговорімо про інше. Чому за 20 років державної незалежності Україні так і не вдалося опанувати правову теорію, створити ефективну систему законодавства, досягти нової якості права та, зрештою, стати правовою державою?

Щоб відповісти на ці питання, протягом сьогоднішнього семінару я ознайомлю Вас з деякими академічними доктринальними положеннями, а також, в більшй частині, я презентую свій теоретичний доробок, який виношу на ваш розсуд, щоб отримати зворотній зв’язок.

Отож, спочатку – про терміни.

Терміни

У вітчизняній юридичній теорії та практиці використовується два терміни – право і закон, якими позначаються три явища. Нерідко проблема української правової теорії полягає в тому, що ці поняття змішуються. Тому визначимо ці три явища:

  • по-перше, право як суб’єктивна можливість індивіда до певної поведінки;
  • по-друге, право як природне надлюдське і наддержавне установлення якоїсь поведінки, справедливого порядку, яке забезпечує свободу і можливості для людини.
  • По-третє, закон, як система норм, яка прийнята і санкціонована до виконання державою.

 

Чимала плутанина виникає, коли правом називають лише ті норми законодавства, які забезпечують права людини, втрачаючи його метафізичний зміст права. Ще більша, коли змішують друге і третє поняття - право, як системи установлень, і закон, як сукупність норм.

Протягом нашого семінару йтиметься переважно про право і закон в другому третьому розуміннях.

Праворозуміння

Фундаментальною проблемою правої теорії є визначення питання, що є первинним – право чи закон? Звідки береться право?

Чому це питання настільки важливе? Бо відповідь на нього вказує, чи зобов’язаний законодавець в законі виявляти якісь вищі норми, чи навпаки – все, що буде записане у законі, автоматично стане правом.

На сьогодні світова та вітчизняна юридична наука розробила два підходи до праворозуміння, в рамках яких існують ті концепції, про які ми говоритимемо далі.

 

Перший підхід до праворозуміння називається «юснатуралістичним» і визначає право як наддержавне і незалежне від держави явище. В рамках цього підходу право і закон розрізняються.

Другий підхід – «легістський» або так названий «юридичний позитивізм» безпосередньо пов’язує існування права з діяльністю держави. Відтак право і закон ототожнюються.

В рамках юснатуралістичного підходу, який розрізняє право і закон, розроблено чотири основних концепції праворозуміння:

  • Природно-правова концепція – одна з найдавніших. Визначає право як систему метафізичних засад, невід’ємних від людської природи, котрі визначають справедливі межі свободи, складають підґрунтя законодавства та постають критерієм його оцінки.
  • Історична концепція визначає право як результат історичного розвитку конкретного суспільства. Відповідно, право є виразом народного духу, втіленням національної свідомості, ґрунтується на нормах-звичаях, еволюціонує і розвивається не під впливом владної волі держави.
  • Психологічна концепція визнає право складним емоційно інтелектуальним психічним процесом, джерелом якого є переживання людини. Право виникає в психіці індивіда як результат його самовизначення у суспільстві, тому право явищем, незалежним від держави. 
  • Соціологічна концепція базується на тому, що право існує у нерозривному зв’язку з реальними суспільними відносинами, які і є об’єктом правового регулювання, а тому правові норми необхідно аналізувати спільно з усіма соціальними умовами, що склалися і в яких діє певна правова система. 

Прихильники другого – легістського – підходу до праворозуміння не визнають існування природного права і наполягають на існуванні лише позитивного права, яке матеріалізоване у сприйнятих і встановлених державою правилах поведінки. Це і є юридичний позитивізм. В його размках розроблені дві концепції праворозуміння:

  • Нормативістська концепція права, яка розроблена Г.Кельзеном, ототожнює право з позитивним законом, нормативно-примусовим порядком, відмовляючись від використання ідей та підходів інших наук. Система права – це піраміда формалізованих норма в чіткій ієрархії, на вершині якої знаходиться «Основна норма». Формальна визначеність права є засобом забезпечення його загальнообов'язковості, засобом чіткого окреслення правового статусу особи і громадянина, визначення міри державного примусу у випадках порушення норм права, засобом суттєвого полегшення можливості керуватися правовими вимогами на практиці; державно-владний характер права посилює його регулятивний потенціал.
  • Аналітична концепція права ототожнює право із законом і розглядає право як формально логічну систему первинних і вторинних норм. Первинні норми надають членам суспільства права та обов’язки, а вторинні норми забезпечують реалізацію первинних норм. Аналітична концепція представлена роботами Герберта Харта.

Виявляється, що протягом різних історичних етапів розвитку людства домінував або перший, або другий підхід до праворозуміння. При чому основна конкуренція велася між природно-правовою та нормативіською концепцією праворозуміння.

Грубо кажучи, змагалися метафізичне право і право ототожнене з законом. Тому звернімося до історичних тенденцій – вони дозволять виявити певні закономірності.

Історичні тенденції

З античних часів розвивалися думки про свободу людини, про певний природній справедливий, в тому числі, правовий порядок. Однак лише у XVII-XVIII століттях з розвитком ліберальних ідей відбувалося звільнення людини та опанування природного права на основі ідей античності, Локка, Монтеск’є та інших мислителів. Декларації незалежності США, Французька декларація прав людини обстоювали ідеї природного права та його домінування над державою та державними порядками. Домінуючою була природно-правова концепція, поєднана з ідеями класичного лібералізму.

Розвиток природно-правових та ліберальних концепцій дістав свого максимуму наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Домінування ідей свободи людини обумовлювало необхідність обмеження держави в її повноваженнях та втручанні в суспільні справи.

Радикально ситуація змінилася в першій половині ХХ століття разом з першими фінансовими кризами, першою світовою війною, великою депресією. Посилення регулятивної ролі держави призвело до підвищення ролі закону. Право виявилося приниженим і почало ототожнюватися із законом. Відтак, природно-правова концепція уступила місце нормативіській концепції праворозуміння. Завдяки цьому держави посилили свою владу і вплив на суспільні відносини.

Варто відзначити, що найстрашніші політичні режими ХХ століття ґрунтувалися на нормативіській концепцій права – коли все, що записано в законі, є правовим. А записати в законі можна все, що завгодно, що вигідно правлячому класу.

На основі нормативно-правових актів та розпоряджень, які мали характер законів, Франклін Рузвельт в США вилучив з приватної у державну власність все золото, порушивши право власності. На антигуманній нормативній основі відбувалися репресії у Радянському Союзі, так само, як і приймилися всі рішення в нацистській Німеччині.

Ототожнення права із законом може призвести до жахливих наслідків, що я б хотів проілюструвати ще одним прикладом. Мало кому відомо, що після добре відомого Нюрнберзького процесу над ватажками нацизму був ще один процес над нацистськими суддями. Єдиною їхньою провиною було якраз неухильне дотримання німецьких законів, які по своїй суті, за своїм змістом були антигуманними та антиправовими.

Відтак, дотримання закону може бути злочином. Людство після Другої світової війни знову почало розрізняти право і закон, почалося повернення до юс натуралістичного підходу. Водночас, почалися ґрунтовні дослідження права як самостійного, наддержавного явища, яке має домінувати над законом.

«Rule of Law»

З поверненням до юснатуралістичної теорії права в другій половині ХХ століття увійшла у широкий вжиток концепція «Верховенства Права». Вона була розроблена ще на початку ХХ століття для Англії Альбертом Вен Дайсі як принцип «RuleofLaw» і поширився на інші країни та системи права – в США, Франції, Німеччині, Італії.

Єдина проблема полягає в тому, що досі немає єдиного доктринального визначення, що таке «RuleofLaw», відтак в різних країнах верховенство права розуміється по-своєму.

Наприклад, в Сполучених Штатах Америки досі проходять наукові дискусії стосовного того, чим же ж є верховенство права. Ба більше, в юридичній практиці цього поняття часто уникають, замінюючи «рівним захистом», «справедливою процедурою», «Обмеження законодавчої влади», які проявляють в тій чи іншій мірі принцип верховенства права.

У Німеччині все ще складніше, оскільки немає адекватного терміну для позначення «верховенства права», натомість існує поняття «Rechtsstaat» - держава права або правова держава. В самій суті прослідковується взаємозв’язок права і держави. Але давайте не забувати, що в нацистській Німеччині, де право ототожнювалося з законами, формально Rechtsstaat мав місце…

Аналогічна термінологічна проблема присутня у Франції, замість верховенства права існує концепція «Etatdedroit» – держава прав.

Отож у Європі, на думку вітчизняного дослідника Сергія Головатого, відсутній адекватний термін «верховенству права», адже в усіх мовах, окрім англійської, верховенство права безпосередньо пов’язується з державою, начебто право якоюсь мірою залежне від держави. При цьому в різних країнах підходи до розуміння верзовентва права дещо різняться.

З огляду на відсутність сталого визначення, у 1959-му році Міжнародна комісія Юристів визнала, що «концепція верховенства права є живою динамічною концепцією».

В Україні проблема «верховенства права» полягала в тому, що після краху Радянського Союзу вітчизняна юридична наука успадкувала радянські традиції та нормативістські, легістські підходи до розуміння права. Тобто все, що було законом, розумілося як право.

Значним проривом було проголошення у 1995 році принципу «верховенства права». Спочатку його записали в конституційний договір 1995 року, а потім закріпили в конституцію України.

А тепер поговоримо про проблеми України.

Проблеми України

Попри те, що Україна активно переймає закордонні підходи до розуміння права, здійснює законодавчі реформи та зближує законодавство України та ЄС, досі ані система права, ані система законодавства не здатні забезпечити розвиток суспільства в Україні та виконання державою її функцій.

Чому?

Цьому є три причини.

По-перше, нерозуміння того, що таке право;

По-друге, неможливість забезпечення верховенства права;

По-третє, невірне розуміння призначення права.

А тепер – по черзі.

Що таке право? В Україні не розуміють, що таке право. І в юридичних і в політичних сферах  розуміння права часто змішують з або з розумінням суб’єктивних прав (закон правовий, якщо забезпечує права людини), або розумінням закону (закон як дишло, куди повернув туди й вийшло).

 Причиною такого важкого стану є складна радянська спадщина, при які природні установлення справедливості підмінялися диктатурою правлячого класу. Право було прирівняне до закону. Визначення права, яке було дане у 1938 році Андрієм Вишинським, досі ретранслюється у більшості українських підручників з права. Я його зацитую: «Право є сукупність правил поведінки людини встановлених державною владою, а також правил співжиття і звичаїв, які санкціоновані державою, застосування яких здійснюється у примусовому порядку за допомогою державного апарату задля збереження і розвитку основних суспільних відносин, або інтересів правлячого класу».

Відтак, досі в масовій свідомості право асоціюється з державою, бо встановлюється і санкціонується державою. Таким чином, право прирівнюється до закону, який може бути виявом будь-якої волі правлячої верхівки і виразником суб’єктивних інтересів.

Досі подібні визначення ретранслюються в українських підручниках, відтак немає розуміння метафізичної сутності права, його наддержавного походження. В сучасних умовах, в Україні право часто ототожнюється із законом – писаною нормою. Що написане в законі – те і є правом. Відтак, судді при прийняття рішень часто орієнтуються на норму закону, а не дух права.

Якщо ж немає розуміння суті права, якого воно асоціюється з законом, то як можно забезпечити верховенство права?

Верховенство права в Україні. На жаль цей принцип в Україні носить суто декларативний характер. Він закріплений в Основному Законі України, але спокійно співіснує з принципом верховенства закону, який визначений в ст.4 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому ситуація загального правового нігілізму, беззаконня в Україні лише сприяє поширенню соціального попиту на дотримання законів. Громадські рухи і навіть деякі політичні партії заявляють про необхідність «диктатури закону» в Україні.

До чого я веду? До того, що сумним підсумком двадцяти років незалежного державотворення в Україні ми досягли фактичної деградації і профанації права!

Цьому сприяє стан беззаконня, який є в країні, втоми від безладу і потреби людей в бодай мінімальному порядку. Люди починають апелювати до законності, до необхідності прийняття нових законів. А це, в свою чергу, дає державі можливість приймати на рівні законів будь-які норми і казна-як врегульовувати суспільні відносини. Грубо кажучи, законодавець абсолютно вільний надати статус державної мови суржику на рівні закону. І це в Україні буде вважатися правом.

Але ідеї верховенства закону, диктатури закону, забезпечення законності - ці ідеї до добра не доведуть. Варто згадати досвід нацизму.

Призначення права. Основним призначенням права в Україні більшість вчених, дослідників та практиків визначають «регулювання суспільних відносин». Відповідно визначається поняття правовідносин – це суспільні відносини, врегульовані правом (читай – законом).

Правове регулювання на виході не передбачає жодного якісного результату, лише формальний. Якщо відносини врегульовані – добре. А як врегульовані – це питання другорядне.

Відтак, незадовільний стан України при надмірній кількості законів є прикладом ситуації, коли законодавче і правове регулювання може носити категорично деструктивний вплив на суспільні відносини.

Цивілізаційні завдання

Тепер я скажу пару слів про те, чому в рамках цивілізаційного проекту ми торкнулися юридичних питань.

9 квітня мені пощастило виступати в рамках «Українського цивілізаційного проекту» з концепцією Української мрії – стратегічного бачення цивілізаційного розвитку України. Зокрема, я намагався закласти в основу майбутнього ті цінності, які зможуть забезпечити побудову якісно нової держави і якісно нового суспільства.

Відтак, без відображення нових ціннісних орієнтирів у законодавстві, в правовій системі буде неможливо досягти якісних змін на загальносоціальному рівні!

Нагадаю, що фундаментальною ціннісною основою для Української Мрії є любов і доктрина любові. Йдеться про усвідомлену і безумовну любов до себе, до ближнього і до навколишнього світу – це зовсім не те, що сьогодні називається егоїзмом.

Відтак, Українською мрією є країна любові і гармонії, де людина буде себе відчувати комфортно, безпечно, де буде гармонія і люди будуть ставитись один до одного з любов’ю. Спостерігатиметься упорядкованість суспільних відносин і відсутність внутрішніх конфліктів всередині суспільства. Водночас, кожній людині буде забезпечено максимально ширший рівень свобод, можливостей самореалізації, найширший спектр прав.

Тут ми стикаємось з неможливістю права на сьогоднішньому рівні доктрини і теорії забезпечити такий гармонійний стан суспільних відносин, реалізацію Української Мрії та цивілізаційних завдань.

Часто українські дослідники й політики дивляться на гармонійний стан суспільних відносин за кордоном і  намагаються відтворити його в Україні шляхом запозичення деяких методів та принципів. У них є верховенство права? – давайте ми напишемо, що у нас є верховенство права. Треба прийняти конституцію, відділити церкву, позбавити прокуратуру функції загального нагляду? Ну давайте зробимо, як у них зроблено в Європі. Можливо від того стане краще і легше. Однак легше не стає.

Чому закордонні рецепти не працюють в Україні? На мій погляд тому, що право на Заході може виконувати свою функцію підтримання гармонійного стану суспільних відносин лише тому, що ці суспільні стосунки вже устаткувалися за багато сотень років. Там право не здійснює потужної організації суспільних відносин, воно тільки убезпечує суспільні відносини від тих чи інших девіантних коливань і деструктивних тенденцій.

Україні ж необхідно значно більше – треба розбудувати з руїни гармонійний порядок, здійснити стрибок в якості суспільних відносин.

На жаль, ці завдання не можуть бути виконані ані сучасним законодавством, а ні за допомогою сучасних правових концепцій і підходів.

Нова доба потребує конструювання нових юридичних смислів - нового розуміння права:

  1. Найперше необхідно здійснити переосмислення призначення права. Це дозволить зробити його вплив на суспільні відносини ефективнішим.
  2. Переосмислити зміст природного права, верховенство якого ми маємо забезпечити. Це дозволить у перспективі діяти у відповідності з правом та приймати справді правові закони. 

 

Нове призначення права

Яке призначення права? Навіщо воно необхідне в суспільстві? Відповідаючи на це питання, ми торкнемося анонсованих в темі лекції юридичних смислів майбутнього.

На сьогодні юристи й науковці визнають, що суспільство – це система відносин. Призначення права – регулювати найважливіші суспільні відносини. Відтак термін «правовідносини» визначається як «суспільні відносини, врегульовані правом».

Однак така «регуляторна концепція», як би я її назвав, не містить жодних якісних показників щодо правового регулювання. Тобто, якими мають стати суспільні відносини після того, як їх врегулює право? Гармонійнішими? Ефективнішими?

Схоже, що сьогодні правове регулювання спрямоване не на якийсь якісний результат, а на сам процес. Є відносини, їх треба врегулювати. Байдуже, що від того регулювання лише більшає проблем в суспільних відносинах.

Вирішення цієї проблеми – проблеми призначення права – потребує від нас вийти за межі суто юридичних дисциплін та ретельніше подивитися на суспільство. Що воно являє собою? Чи це суто суспільні відносини? Чи ці відносини мають ще й певні характеристики, які необхідно враховувати при визначенні призначення права?

Що таке суспільство? Багаторічні пошуки відповіді на це питання привели мене до наукових підходів, які переносять природні закони на соціальні системи.

Це підходи «діалектичного монізму», згідно яких основні закони світобудови є єдиними для різних рівнів організації матерії. Тобто «діалектичний монізм» припускає, що на певному рівні абстракції фізичні, хімічні, біологічні системи і соціальні державні і правові системи керуються одніми й тими ж самими законами.

«Діалектичний монізм»  і перенесення законів із природничої площини на соціальну не є новими. Ці методи знаходили своє застосування у багатьох дослідників і авторів, однак досі вони не отримали доктринального закріплення.

Так от, за результатами власних досліджень можу стверджувати, що суспільство є не просто системою, а є ентропійною системою. Тобто системою, до котрої може бути застосовано третій закон термодинаміки – закон зростання ентропії. Він, в загальному своєму виразі має наступний зміст: при відсутності зовнішнього впливу на систему внутрішній рівень безладу зростатиме. Тобто, за відсутності організаційних чинників рівень ентропії в суспільстві зростатиме аж до суцільного безладу.

Суспільство – це дуже складна система, в якій в чистому вигляді експериментально довести ентропійні закономірності практично неможливо. Тим не менше, закон зростання ентропії на соціальних рівнях підтверджував Лев Миколайович Гумільов у своїх дослідженнях етнічних систем. Зокрема, він стверджував, що етнічні та соціальні системи підпорядковані закону зростання ентропії.

Аналогічно і стародавній італійський дослідник, правник-філософ Чезаре Беккарія ще у 18 столітті писав про те, що маси і суспільство не спроможні протистояти тому загальному закону розкладання, який проявляється, як в природі, в природних системах, так і в суспільствах і в моралі. Іншими словами, суспільство тяжіє до безладу, кожен індивід – до вивільнення своєї енергії. Таким чином Чезаре Беккарія переносив закон зростання ентропії на соціальні системи.

Як я вже зазначав, експериментально створити суспільство, в якому немає організаційних чинників і на яке не здійснюється жодний зовнішній організуючий вплив, практично неможливо. Однак такі віртуальні моделі ми можемо зустріти в літературі.

Перший соціум без жодного організуючого впливу був описаний у Вільяма Голдінга в повісті «Володар мух», де група дітей потрапила на безлюдний острів і не була обтяжена жодними організаційними чинниками – ані нормами моралі, ані етичними правилами, ані контролем з боку дорослих. І рівень безладу, рівень реалізації індивідуальної свободи в тому суспільстві дійшов жахливих рівнів. Справдилося твердження Томаса Гоббса про «війну всіх проти всіх».

Як казав Єлвін Тоффлер, «люди потребують організації свого життя, адже недостатньо організоване життя є безцільною катастрофою”. З іншого боку, надмірна організація також є катастрофою.

Якщо в соціальній системі зменшити рівень ентропії, затиснувши її в лещата порядку, суцільної упорядкованості й диктату, то ми отримаємо тоталітарну систему, яка балансуватиме на межі життя і смерті.  Жахлива модель такого суспільства була описана Джорджа Оруелла в його романі 1984.

Отож, методи «діалектичного монізму» дозволяють висунути гіпотезу про те, що суспільство по своїй природі є ентропійною системою, яка тяжіє до безладу, тому окрім різноманітних механізмів самоорганізації все ж таки потребує «зовнішнього» організуючого впливу. Цей організуючий вплив на суспільство має здійснюватися правом.

Відтак, ми вертаємося до питання про призначення права.

Як я вже зазначав, загальновизнаним є призначення права в регулюванні суспільних відносин, що не передбачає спрямованості на кінцевий якісний результат. Замість цього отримуємо формальний результат – правовідносини, як суспільні відносини, що врегульовані правом.

Чи відповідає такий доктринальний юридичний підхід нашій потребі оптимально організувати ентропійну соціальну систему?

Ні!

Що ж робити? Виявляється, неможливо осягнути зміст явища, досліджуючи лише його в окремості. Так само неможливо пізнати сутність права в рамках лише юридичних дисциплін. Як ми щойно побачили, для пізнання призначення права необхідно дослідити суспільство. Виявили, що воно є ентропійною системою, що ж далі з усім цим робити?

На допомогу нам приходить маловідома наука – тектологія або загальна організаційна наука. На початку ХХ століття її розробив російський вчений Олександр Богданов, чим заклав основи для загальної теорії систем, синергетики та кібернетики.

О.Богданов сформулював основні організаційні принципи, до того ж все надзвичайно просто: будь-який процес, як би ми його не називали, за своєю природою є організаційним. Організація чи дезорганізація знань, соціальних та біологічних систем, матеріальних цінностей, держав та індивідуального життя людей відбувається постійно. Олександр Богданов тільки зазначає, що суспільство чомусь намагається уникнути означення організаційного процесу, а знаходить дуже багато синонімів: створення, побудова, розбудова, регулювання. Однак по суті всі вони є організаційними процесами.   

Наприклад, нова наукова концепція виникає внаслідок оригінальної організації власних та чужих знань в єдиний новий комплекс – теорію. Стілець виникає внаслідок цілеспрямованої організації матеріалів, конструкції, інструментів та власних вмінь. В той час як руйнування – це розрив організаційних зв’язків між елементами. Аналогічні підходи діють скрізь.

Тектологія дає цінні визначення організованого та неорганізованого комплексу.

 

Згідно Богданова метою організаційного процесу є отримання нової якості і гармонійного поєднання елементів у середині системи. Будь-який елемент має свою особливість і специфіку. Найбільш гармонійне поєднання елементів з найменшими протиріччями всередині системи – це є ознакою гармонійної організації.

За визначенням Богданова, організований комплекс являю собою дещо більше, ніж просто сума його частин, оскільки в організованому комплексі виникає нова якість внутрішніх зв’язків між елементами. Якщо ж внутрішніх протиріч надто багато, то комплекс стає дезорганізованим. Він є меншим, ніж проста сума його елементів, тому що через внутрішні протиріччя частина елементів нівелює одне одного.

Грубо кажучи, в організованому комплексі виникає нова якість. В дезорганізованому – нові проблеми.

З огляду на положення тектології стає очевидним, що суспільство має бути організовано так, щоб всі індивідуальні активності були поєднані найбільш гармонійним способом, щоб між ними виникало якомога менше конфліктів та протиріч. При цьому в системі мають бути створені максимальні умови для свободи і для розкриття кожного індивіда.

Вертаючись до діалектичного монізму, зазначимо, що рівень ентропії в соціальній системі має бути зафіксований на певному проміжному рівні між нулем і одиницею. Так, щоб система зберігала ознаки ефективної і гармонійної організованості, і водночас, всім її елементам була забезпечена максимально можлива свобода.

Цей баланс дуже тонкий. Якщо ентропії буде забагато, то система почне вироджуватись, пошириться атомізаця соціуму, домінуватиме егоїстичний індивідуалізм, виникнуть деструктивні течії. Як підсумок – криза, занепад і розпад суспільства.

З іншого боку зменшення рівня ентропії, утиск індивідуальної свободи характеризуватиме суспільство як авторитарне, обмежене в можливостях розвитку.

Регулювання рівня ентропії та організації в соціальній системі можливе з огляду на завдання і цілі, які перед ним стоять.

Так, якщо перед нами стоїть завдання стрімкого розвитку, то необхідно вивільнити творчий потенціал максимально можливої кількості індивідів – суспільству необхідно надати свободу і підвищити рівень ентропії.

Якщо ж перед соціумом стоїть завдання протистояти зовнішній загрозі або за короткий строк організовано досягати масштабних цілей, то рівень ентропії має бути зменшений, має бути більше організованості. Суспільство в цьому випадку має виступати як монолітний суб’єкт. 

Відповідно до того, що ми з вами вже проговорили, з огляду на підходи «діалектичного монізму» та тектології Богданова, право отримує нове призначення – вже не регулювання суспільних відносин, а їх організація. Завдання права: забезпечити максимальний ступінь свободи членів суспільства, однак забезпечити необхідну організованість для збереження цілісності системи і обмеження зростання ентропії.

Таким чином, нове призначення права полягає в гармонійній організації суспільних відносин. Якісним результатом впливу права на суспільні відносини має бути гармонія.

Думаю, ви погодитесь, що сьогодні більша частина вітчизняного законодавства здійснює дезорганізуючий вплив на українське суспільство.

На сьогодні, опанування тектології у юридичній сфері вже спонукає мене до розробки нового наукового напрямку в рамках теорії держави та права – «юридичної тектології».

Її завдання – дослідити, яким чином право має здійснювати організуючий вплив на суспільство і де межа організуючого впливу. Також юридична тектологія має давати відповідь на те, яким чином має бути гармонійно організована система законодавства, щоб воно, як ціле, мало значно більшу цінність та ефективність, ніж просто сукупність норм. Це дозволить мінімізувати внутрішні колізії між законами і нормами та гармонізувати законодавство.         

Нове праворозуміння

Ми знову вертаємося до питання, що ж таке право?

Відповідь на це питання є критично важливою, адже закони, що приймаються державою, мають бути актами формалізації права, способом вияву і застосування змісту права до різних сфер суспільних відносин.

Який закон є правовим?

Кажуть, що той, який не порушує прав. Однак така конструкція має надто багато вад. Також відзначають, що право, природне право є виявом справедливості, високого морального закону.

Чи носять правовий характер останні конституційні зміни?

А новий податковий кодекс – він є правовим? Він же не обмежує природні права людини на життя, власність, майно… Він не порушує якісь моральні закони. Він просто ускладнює життя…

Або інший приклад, який стосується строків реєстрації громадських організацій. В законі встановлено – 2 місяці. Це правова норма?

Щороку податкова адміністрація змінює бланки звітності. Доводиться наново адаптуватися, призвичаюватись, бланків накупати. Навіщо це робиться? Чи це є виявом справедливості чи несправедливості? З одного боку, податкова подібною зміною бланків діє в рамках своїх повноважень, на підставі закону. З іншого боку, моїх прав не порушує. То чи є правовими її дії?

Для цього необхідно зрозуміти, чим є сутність природного права.

Тепер я скажу крамольну, абсолютно неюридичну річ. Можливо, вона буда сприйнята вороже, але, на диво, вона добре вкладається в концепцію Української Мрії.

Сутність природного права полягає  в любові, любові до людини, суспільства, країни, природи. На жаль, юридична доктрина далека від визнання такої істини, тому намагається підмінити прості речі складними конструкціями, втрачаючи зміст.

Коли приймається податковий кодекс, подивіться, чи є в ньому бодай трохи любові до платника податків і до суспільства? Так само і щодо всіх інших українських законів.

Знайшовши зв’язок любові і права, мені здається, тепер  є можливість зрозуміти оте моральне начало, яке за твердженнями філософів і метафізиків має лежати в основі природного права. Вони століттями говорили про справедливість, моральність, про високе етичне начало. Однак все це достатньо просто зводиться до розуміння того, чим є любов.        

Я думаю, що юристи поки що стидаються таких неюридичних понять, як любов і гармонія, гармонійний природній порядок. Водночас, уникнення цих понять є проявом світського бажання юристів відмежуватися від теологічних концепцій права, згідно яких право було дане Богом і таким чином через право проявляється божественна воля.

Думаю, ми на сьогодні досягли вже достатнього рівня розвитку, щоб говорити і про любов, і про гармонію в суто світському розумінні, не зачіпаючи Бога та релігійних питань. Хоч в багатьох країнах конституції починаються з того, що визнається воля Бога і верховенства права.

Для того, щоб здійснювати організуючий вплив на суспільні відносини, право має знайти своє формальне відображення у писаному законі.

Відтак, якщо закон прийнятий з любов’ю, і він здійснює гармонізуючий організаційний вплив на суспільні відносини – це правовий закон.

Це і є юридичні смисли майбутнього, які дозволять нам розбудувати на території сучасної України справжню країну наших мрій – Україну любові, гармонії і краси.

Післямова

Запропонований підхід поки що має дуже сирий, гіпотетичний характер, однак він дає універсальний засіб оцінки правового змісту прийнятих законів, а також тектологічні методи для оптимальної організації системи законодавства, а також організації суспільних відносин.

Для розбудови якісно нової країни, нам необхідно якісно інше законодавство, яке ґрунтуватиметься на принципово новому розумінні того, чим є право. На цьому шляху нам необхідно заново пізнати, що таке суспільство, виявити його характеристики.

Важливо побачити ентропійні закономірності в суспільстві і необхідність його організації правом.

Йдеться про світоглядний переворот. Право має ґрунтуватися на любові. Це має стати певною новою ідеєю, яка відкриє нові горизонти для юридичної теорії. Окрім того, юридичній науці доведеться опанувати і категорію гармонії. Без її пізнання вплив права на суспільні відносини не є націленим на кінцевий результат.

Думаю, тепер все сказане потребує осмислення і обговорення.

Дякую за увагу, за терпіння і пропоную перейти до запитань.

 

ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ УЧАСНИКІВ СЕМІНАРУ

 

Володимир Єрьоменко, голова політичної партії «Праведність»:

Наскільки я зрозумів і почув сказане вами, пане Олексію, мені імпонує те, що ви підійшли до розуміння любові. Але хочу задати таке запитання.

В преамбулі Конституції України записано, що люди приймали цю Конституцію, усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом, власною совістю, перед тутешніми і майбутніми поколіннями. У своїй Українській Мрії ви дійшли висновку, що треба будувати суспільство любові. В Конституції згаданий Бог. І у Біблії написано, що Бог є любов. Чи готові Ви співвіднести якось ці два поняття любові – теологічне і світське? Любов, яка є Бог, і любов, як концепцію побудови Української мрії? Дякую.  

Олексій Толкачов:
Скажу відверто. На даний момент я не готовий зробити це з декількох позицій.

Хоч в Конституції і записано «усвідомлюючи відповідальність перед Богом», але в Основному Законі, на мою думку, любов’ю і не пахне. Варіант Конституції 96-го року є одним з найпримітивніших і найслабкіших варіантів, порівняно з попередніми проектами 92-93-х років.

І якщо Конституція приймається з любов’ю до людини, то поясніть мені, навіщо з неї прибирати фразу «громадянам дозволено все, що не заб,оронено законом»? Адже це ключовий юридичний принцип, з яким громадяни могли б вигравати тисячі судових процесів у держави! Ця норма була в проекті 92-го року, була в проекті 93-го року, в 96-му про Бога згадали, а про цей принцип забули. Його виключили, а тепер немає жодної можливості громадянам ставити державу на місце. Оскільки в Україні право є тим, що в законі прописано, суддя дивиться: такої норми в законі немає, значить і правової номри такої немає.

Тепер по суті вашого запитання. Я не готовий на сьогодні ототожнити любов у світському загально-соціальному сенсі з любов’ю в релігійному розумінні. Однак, це не є проблемою розуміння Бога, а скоріш за все є проблемою сучасних організованих релігій, церков. Те, що видається за Бога в церквах, і те, що називається божественною любов’ю, не завжди насправді є любов’ю. Я би поки що ці поняття розводив.

Українська мрія, яку я описував, веде до духовного розвитку, до морального зростання, однак, вона носить не релігійний, а виключно світський характер. Мабуть, це треба було виразніше підкреслити в самій Українській Мрії.

Найвища любов у кінцевому результаті призведе до безумовного сприйняття світу в усьому його різноманітті. Отож, ми зможемо з однаковою любов’ю ставитись як до прихильників релігій, маю на увазі представників різних релігійних течій, так і до атеїстів. І це значно більше, ніж просто толерантність та релігійна терпимість. Це любов. І у світському своєму розумінні вона мені ближча. Сподіваюся, я відповів.

Дмитро Мурін:

У мене два питання. Я б хотів уточнити щодо нормативіської теорії. Як приклад ви наводили сталінський режим та визначення права Вишинського. В той же час відомо, що конституція 36-го року взагалі то вважається одним з дуже гуманістичних зразків, наскільки я знайомий з нею, і дуже демократична. Але сталінський режим був дуже тоталітарний. Таким чином, чи не бачите Ви деяке протиріччя? Закон, як конституція, він був добрий, але тоталітаризм, що панував, він не був реалізований нормативними указами. Відносини були не зовсім законодавчими, нормативними.

Олексій Толкачов:

Дякую! Йдеться дещо про інше. Як ми вже визначали, право, формалізоване в законах, має призначенням організацію суспільних відносин. Однак в певних умовах може бути все зовсім інакше. Організатором суспільства виступає партія, ОГПУ та НКВС, а закон – лише ширма, прикриття. Таким чином ми зустрічаємо відсутність організаційного призначення у конституції 1936 року. Вона була декорацією.

З іншого боку, як я вже зазначав, для радянського союзу права поза законом не існувало. Що в законі записано – те і є правом. Зміст закону продиктований волею правлячого класу. Таким чином, якщо право сприймалося як продукт волі капіталістичного класу, гнобителів та імперіалістів, то у права просто змінилося джерело – ним стала воля пролетаріату й трудового класу.

Але при цьому сама ж держава і не дотримувалась своїх законів. Тобто приклад Конституції 1936 року показує, що радянський режим був і неправовим, і незаконним.

Дмитро Мурін:

Друге запитання. Воно стосується того що в системі наростає внутрішня ентропія без зовнішнього впливу. Я, чесно кажучи, хотів би вас просити чіткіше дати визначення, що таке зовнішній вплив? Це якісь сторонні люди здійснюють вплив?

Олексій Толкачов:

Сторонній вплив є таким на певному рівні абстракції. Наприклад, маємо десяток громадян, які здійснюють свою  діяльність в абсолютно довільному варіанті. Це ціле. Зовнішнім чинником відносно нього є будь-що. Якщо ці люди керуються нормами моралі, то мораль є зовнішнім організуючим чинником відносно цих людей. Якщо держава впливає, держава є зовнішнім організуючим чинником. Ми з вами всі є під впливом реклами, яка нас змушує або щось купувати, або не купувати. Це теж є організуючий чинник.

«Зовнішність» суб’єкта визначається характером відносин між ним та об’єктом організації. Таким чином, зовнішній вплив відносно системи може здійснювати будь-що.

Є згадані 10 чоловік - спільнота. Але один вирішив здійснити вплив на всю спільноту, на всіх інших 9 чоловік. Починається організаційний вплив на групу. Цей організатор вже стає «зовнішнім чинником» відносно спільноти.

Таким чином зовнішній вплив проявляється за характером відносин на певному рівні абстракції.

Олексій Кляшторний:

Хто виявляє себе в праві? Адже право, як ви сказали, здійснює організуючий вплив. Але ж право не само по собі? Як ви наводили порівняння, стіл хтось робить, будинок хтось будує, мабуть повинен існувати якийсь живий, наділений волею активний суб’єкт, який себе виявляє у праві. Воно не саме по собі.

Олексій Толкачов:

Зрозумів. Право – воно існує об’єктивно і воно є природним. І це та ж сама любов. Однак, правильно ви абсолютно сказали, хтось має здійснювати організуючий вплив. Дійсно, має бути суб’єкт.

У своїх дослідженнях я описую двосуб’єктну систему: ми маємо суспільство і ми маємо державу. Це різні суб’єкти. Держава носить надбудовчий характер. Ці два суб’єкти вони абсолютно протилежні за вектором ентропії. Якщо суспільство тяжіє до зростання ентропії і безладу, то держава навпаки – вона чітко організована всередині і вона тяжіє до упорядкування всього і вся. Тобто до здійснення організаційного впливу. Суб’єктом, який здійснює організаційний вплив є держава. Держава впливає на суспільство і організує суспільство. Тут, якраз посередині виявляється право. З одного боку через формалізацію в писаних законах норм права здійснюється упорядкування суспільних відносин. Тобто суб’єктом організації є держава.

З іншого боку, суспільство зацікавлене в обмеженні держави і, водночас, в підвищенні ефективності держави. Тут вже суспільство за допомогою права здійсню організаційний вплив. Прийняття конституції суспільством через реалізацію власної установчої влади – це класичний приклад того, як суспільство може бути суб’єктом організаційного процесу, формалізуючи норми права в писаній конституції.

Саме ж природне право існує метафізично. Сподіваюся, я відповів. 

Олександр Тертичний:

У мене наступне запитання: от припустимо, з вашими пропозиціями погодилися всі юристи України. І?..

Чи бачите ви шлях до реалізації ваших пропозицій на практиці? От сьогодні ми маємо оце наше суспільство, оцей стан нашої держави. А ваші пропозиції десь там, далеко від реальності. Чи бачите ви якийсь пунктир шляху до реалізації?

Олексій Толкачов:

Дякую. Гарне запитання. Насправді, навіть якби всі юристи прийняли ці теорії, підходи, пропозиції, про які я говорю, – цього б було замало. Я сумніваюся, що прийняття двох-трьох законів, просякнутих любов’ю, змінить ситуацію докорінно. Як казав професор Преображенський з «Собачого серця», розруха починається в головах. І скільки б ми не боролися за здійснення Української Мрії, без кардинальної зміни масової свідомості у людей досягти якісного результату буде неможливо. Тобто спочатку має відбутися просвітницька робота в суспільстві, яка змінить свідомість.

Нове праворозуміння і зміна юридичних концепцій, теорій – все це має відбуватися паралельно із загальною зміною соціальної свідомості.

Який шлях бачу?

Перший крок – це зміна масової свідомості через просвітництво, через пропаганду ідеї любові, через чітке формулювання ідеальної картинки майбутнього, яка об’єднає українців, яка змусить людей зробити перші кроки, починаючи з самих себе. Простягти руку допомогу ближньому, почати посміхатися, вирішити свої особисті проблеми, стати особисто щасливою людиною.                                    

І тоді вже буде другий крок, який зведеться до тотальної перебудови всіх сфер суспільного життя.

Я думав, як могла б називатися майбутня епоха? Якщо вже була епоха просвітництва і відродження, то скоріш за все, з ідеями Української Мрії має розпочатися «епоха преображення». Людина має спочатку преобразити саму себе, а тоді відбудеться преображення соціальної, правової , державної реальності. Але започатковуватись всі ці процеси мають одночасно. Чому сьогодні я торкнувся саме правової концепції?

В Українській Мрії я зазначав, що поширення ідеї любові матиме глобальні наслідки на індивідуальному, суспільному, економічному, правовому, державному, геополітичному і цивілізаційному рівнях

Тому сьогоднішній семінар є прикладом того, як поширення ідей любові може змінити праворозуміння.

Олександр Мінін, юрист:

Дуже Вам дякую! Хотів би в продовження цієї теми запитати про шляхи наближення змін. Ви говорите про просвітництво, водночас, зазначаєте, що субктом організаційної діяльності може виступати не лише держава, створюючи закони, але й суспільство. Які форми могла б мати така діяльність суспільства? Можливо, мали б виникнути якісь рухи, або громадський спротив… Адже суто просвітництво – це дуже довгий шлях. Як можна його пришвидшити?

Олексій Толкачов:

Дякую. Запитання складне. Звісно, потрібні громадянські рухи, потрібний громадянський спротив, який би, по-перше, намагався обмежити втручання держави в суспільні справи, а по-друге, тиснув на державу, щоб її вплив був насправді організуючим, а не дезорганізуючим і руйнівним.

Також суспільство могло б взятися за підготовку нової конституції, яка має бути прийнята установчими зборами. Це – спосіб здійснення суспільством організаційного впливу і формалізації права в Основному Законі.

Минулого року, наприклад, ще до президентських виборів, був достатньо поширений громадянський рух за установчу владу в Україні. Його основною ідеєю була необхідність прийняття конституції народом. Нова конституція мала б бути розроблена не політиками, не державною владою і навіть не Верховною Радою, як гілкою державної влади. Натомість конституцію мають розробити установчі збори, які будуть сформовані з найавторитетніших, найдуховніших, найморальніших представників суспільства.

Така конституція, як формалізований суспільний договір, буде дана суспільством державі. Ось тобі, державо, конституція, а ти у відповідності до неї, будь-ласка, здійснюй організаційний вплив на нас всіх, на суспільство.

На жаль, після президентських виборів ідеї установчої влади практично зійшли нанівець.

Мене це дуже непокоїть. Все менше й менше розмов про право. Все менше людей, я так бачу, відстоюють свої права в суспільстві. Адже загальний поступ проявляється навіть в малих, незначних судових позовах – коли судовий позов громадянина обґрунтований не лише нормами писаного законодавства, а ще й принципами права!

Навіть такі кроки вже зараз могли б змінювати баланс суспільства і держави, баланс права і закону в нашій українські реальності.

Мирослава Свистуленко:

На Вашу думку, Олексію, що повинно відбутися, щоб цей деструктивізм, який відбувається, і деградаційні процеси припинилися? На початку вашої доповіді я почула, що проблема в нас полягає в тому, що немає єдиного розуміння права. А під кінець Вашої доповіді я зрозуміла, що проблема справді зовсім в іншому! І ви це прекрасно розумієте! Проблема в нас, напевно, не у відсутності розуміння того, що є правом, і не у відсутності доктринальних визначень. Напевно, проблема в тому, що у нас відсутня державницька ідеологія, відсутня чітко визначена система цінностей, якою б ми керувалися, і на базі якої будувалося б суспільство. Ваша думка з цього приводу?

Олексій Толкачов:

Повністю погоджуюся з вашою думкою щодо системи цінностей!

Власне кажучи, завдання Української Мрії – запропонувати суспільству цінності. Що має бути ціннісною основною?     

На основі цінностей ми вже будемо вибудовувати далі систему суспільних відносин, систему законодавства, економічних взаємовідносин, державу тощо.

Сьогодні нам в якості цінності привнесли принцип верховенства права. Його скопіювали в Європі. І тепер ми намагаємось осягнути, а що ж це таке? Але нам це не вдається без тієї ціннісної бази, без цілісного світогляду, який існує в Європі.

Я дійшов ідей любові якраз завдяки роботі з Європейським Союзом. Я виявив, що основна ознака європейськості полягає зовсім не у верховенстві права, не в толерантності – ні не в цьому! Основа європейськості – в любові до людини.

Любов до людини в європейському суспільстві відчувається практично скрізь.   

Якщо в Лондоні переходиш дорогу, то з любов’ю до людини там потурбувались про пішоходів і написали на асфальті «подивіться направо, подивіться наліво», щоб вас машина не збила. В Бельгії будь-який місцевий орган влади видає будь-яку довідку в порядку загальної черги за 30 хвилин. Бо про людину та про її комфорт подбали. Виробники продукції попереджають про наявність ГМО в продуктах, бо влада подбала про людей і про їх здоров’я. Поліція прийде на допомогу, податкова потурбується про зручність для платника податків. І конкретних прикладів – безліч.

Але європейці вже забули цінності любові, які лежать в основі такого підходу. Любов перестала бути усвідомленою та перейшла на рівень підсвідомості. Тому зараз фактично про любов вже не йдеться. Її підмінили поняттями взаємоповаги, толерантності, терпимості та ще купою якихось понять. Всі ці поняття і концепції формально перенесені в Україну, але втрачають свій глибинний зміст, бо не спираються на ціннісний світогляд – те про що Ви говорите. Це стосується і демократії та верховенства права.

Відтак, спочатку має бути ціннісна основа, а тоді ми вже зможемо адаптувати іноземні поняття, концепції і теорії до нашої національної специфіки. В результаті, ми отримаємо свій якісно новий продукт.

Нам не треба мавпувати закордоном. Нам треба осмислювати цінності і на цінностях вибудовувати свої нові теоретичні конструкції.

 

ОБГОВОРЕННЯ ДОПОВІДІ

Володимир Єрьоменко, голова політичної партії «Праведність»:

Знаєте, дуже цікава тема. Я дякую, що можу бути учасником цього обговорення. і, знаєте що мене цікавить? Необхідність виходу за межі старої парадигми.

Чому мені імпонують ідеї Олексія? Він дійсно намагається піднятися у своїх оцінках, у своїх мріях над тим, що ми знали і що ми маємо. Якщо ми тут прийшли, і будемо у старій парадигмі, на старому рівні мислення намагатись, вибачте на слові,  «умнічати», то ми не знайдемо виходу.

Якраз стоїть питання в тому, щоб піднятися на новий рівень мислення. Мріяти – це підніматися вище над тим, що ми знаємо, чому ми навчені, і це дуже важливо. Це - головне.

Тому я хочу сказати от що.

Шановні, ми маємо факт того, що наступає кумулятивний період… Стара парадигма більше не дає нам відповіді на запитання. І тут повинна відбутися революція. Бо коли кумулятивний період закінчується, тоді виникає революція.         

Не штиками, вибачте, і картеччю – це було раніше. Не дай Боже, щоб ми повторили цей шлях. А має відбутися революція в свідомості та в світогляді людському. І тому я дуже дякую Олексію, що він піднімає питання саме у цьому ключі. Але також хочу ось зо відзначити.

Сьогодні від учасників дискусії лунало, що у нас немає ідеології у державі. Як раз навпаки – вона існує. Всупереч 15-тій статті Конституції України існує ідеологія, і вона державна. Це матеріалізм, атеїзм і дарвінізм. І на цьому підґрунті руйнується свідомість наших дітей у системі освіти. Українське слово «освіта» має корінь «світло», а їм дають темряву. Чому я цього торкаюсь? Тому що все, про що казав Олексій, – правова система, система законодавства, суспільний устрій, якість відносин – все це питання антропологічні. Тому що в центрі кожного питання знаходиться людина. І якщо ми кажемо про гармонію в суспільстві, то немає сенсу гармонізувати несвідоме суспільства і недосконалу державу. А спершу має розпочатися гармонізація всередині людини.

Це питання світоглядне - як людина дивиться на світ. Чи «очима» амеби звичайної, чи мавпоподібної істоти з тваринно-споживацькою філософію? Чи з позиції творіння найвищого розуму, скажімо так, реалізації найвищого задуму? Це формує в неї творчо-розпорядницьку філософію. Тоді людина розуміє: «мені все дано, що б я керував».

Тому світоглядний вибір доведеться зараз робити суспільству. І змінювати перш за все – погоджуюсь з Олексієм – систему освіти, систему світогляду, систему формування соціалізації громадянина.

Друге, що я хочу сказати. Ви знаєте, право, невід’ємне право – це дійсно те, що не треба обмежувати законами. Надмірна деталізація призводить до втрати смислу. Тому система права і закони повинні захищати оте натуральне природне право, яке дано. Захищати! А не  розписувати і встановлювати.

І третє, що необхідно зазначити. У кожної людини є, так би мовити, «внутрішній уряд» і «зовнішній уряд». Внутрішній – це цінності, особисті принципи, якісь дефініції, світоглядні позиції. Якщо він, цей «внутрішній уряд», маленький, тоді людина  потребує величезного «зовнішнього уряду». Він має людині розписати права, обов’язки, правила поведінки. Такий зовнішній вплив робить людину невільною.

Тому нам треба розуміти, потрібен якомога більший «внутрішній уряд» - розвинена свідомість людини. Тоді потребуватиметься значно менший зовнішній організаційний вплив, зменшиться потреба зовнішнього уряду. І тоді все буде нормально. І на це треба звернути увагу.

І останнє. Стосується всіх, хто веде розмову про любов. У грецькій мові існує три розуміння слова любов: філіо, арапе, ерос. Яку любов Ви маєте на увазі? Сьогодні в суспільстві ми маємо поширеним ерос. Тому нам необхідно збалансувати систему розумінням божественної любові – арапе. Це те, що дає нам біблійна основа, тобто теологія, що Бог є любов. Без усвідомлення цього ми нічого не зробимо. Дякую. 

Олексій Кляшторний:

Склалося так, що нас тут є щонайменше двоє таких релігійних фундаменталістів – попередній виступаючий і я. Тому я буду говорити речі досить таки подібні.

Олексій запропонував нам таку платоністичну фундаменталістську концепцію про те, що в трансцендентному місці існує право, і воно мало б виявляти себе через діяльність держави. Водночас, право виявляють індивіди, соціальні колективи, які діють за своєю волею у правовий чи не правовий спосіб.

Згідно того, що сьогодні повідомляв доповідач про трансцендентне право, виходить, що суспільні дії можуть бути правовими чи не правовими незалежно від того що в закріплено у писаному законі. Точно так же і закони, за допомогою яких держава намагається нас організовувати чи впорядковувати, теж можуть бути правовими чи не правовими.

Але якщо існує отаке трансцендентне право, то тоді логічно припустити, що повинен існувати певний ідеальний стан суспільства. Принаймні для кожного конкретного моменту часу. Відтак, є два варіанти. Або цей стан ідеальний і стабільний, а будь-яке відхилення від нього є ентропією та руйнуванням цього золотого віку. Тоді можна повернутися до ідеалу і все буде гаразд. Або, як стверджують певні напрямки протестантських віровчень, ідеальний стан – динамічний, і розвиток суспільства має відбуватись у певному наперед заданому напрямку. Якщо ж є відхилення від шляху, то це від лукавого.

Таким чином, мені здається, що теорія буде кульгавою до тих пір, доки ми не скажемо, що Бог таки є. І він, як найвищий креативний чинник, проявляє себе і відносно держави, і відносно суспільства, і щодо кожного члена суспільства. І саме Він на щось хороше, гармонійне нас усіх спрямовує.

Інакше не вийде, тому що держава – це є теж система. Відповідно до неї третій закон термодинаміки теж повинен діяти. І якщо це не є Божа держава, держава божого народу, а якась держава безбожницька, то вона буде тільки руйнувати і дезорганізовувати суспільство! Дякую.

Тарас Бебешко:

Я щиро дякую Олексію за цю лекцію. Якось дуже цікаво в нас пішло обговорення. Від проблем права в державі ми прийшли до проблем теологічного характеру. І я до цього повернусь, але трошки пізніше.

Спочатку хочу сказати, що розглядаючи право по суті своїй, ви казали дуже багато стосовно конституції, як форми суспільного договору з державою. Справді, всяке проявлення права – це є договір. Договір, що укладається між групами людей, між групами фаховими, з питань свого існування. З цієї позиції, якщо ми будемо розглядати право саме таким чином, а не право нав’язане  – нормативне право, то постає питання моралі цих фахових груп. І отут ми тоді знов повертаємось до питання Бога, теології і любові. До того ж любові, як складової частини гармонії.            

Ми вже якось дискутували на цю тему. Стосовно того, що гармонія включає в себе любов. Але любов не є гармонією, як такою. Тому, ми повертаємось до питань моралі, на які ми дуже рідко, нажаль, звертаємо увагу, особливо в такій царині, як право і юриспруденція. Ми маємо бути дуже обережними і будувати наше право і юридичні змісти таким чином, щоб ми не вийшли на дискусію – а який Бог правильний, а чий Бог правильніший. Я знаю багатьох людей, для яких Бог не є любов. Є багато людей, для яких Бог – гармонія. А гармонія, як я вже сказав, - це не тільки любов. Є красивий вислів, що для того, щоб створити скульптуру, треба знищити камінь. Необхідне руйнування.

Може й руйнування якось узгодиться з розумінням любові… Але у праві мають поєднуватись протилежності – творчість і руйнування, організація та вивільнення, дозвіл і обмеження. Має бути не боротьба протилежностей, а їх свідома співпраця. Тоді буде можливим досягнення гармонії.

Тому правильно те, що ви зараз робите і будете робити в цьому напрямку далі. Але треба бути дуже обережним у смислах. Інакше все зведеться до дискусії, який Бог правильний. А цього не можна допускати. Дякую.

Ігор Харченко, директор Центру розвитку суспільства:

Важко говорити, оскільки я не фахівець з правової тематики. Але я подивлюся на проблематику дещо з іншого ракурсу.

Сьогодні вранці, в першій половині дня, я брав участь в семінарі, який розглядав здавалося б далекі від нашої сьогоднішньої розмови теми «українсько-російських інтеграційних процесів».

На «круглому столі», на якому були присутні посли різних країн, представники ЄС, громадських організацій і державних структур, часто звучало словосполучення «право України», «права українських громадян», «право на вступ до Евросоюзу». Тобто термін «право» вживався досить часто.

Якщо сьогодні задаватись питанням «яким чином досягти мрії?», адже треба показати шлях, яким будемо до неї іти, то сьогоднішня дискусія якраз спрямована на те, щоб знайти цей шлях. Бо цей шлях є в Українському цивілізаційному проекті, як відповідь на виклики сучасного суспільства, точніше, на виклики сучасності для України…

І я радий, що ми сьогодні знаходимо відповіді у сфері права, в сфері суспільних стосунків, в сфері моралі та у сфері  побудови гармонійного суспільства. Необхідно створити модель, суспільство, в якому індивід, людина, буде гармонійно і комфортно почуватися. І це буде найбільшим внескомУукраїнського цивілізаційного проекту в людський розвиток.      

Для мене сьогодні було багато відкриттів. Я ще раз дякую усім  учасникам, тому що кожен вніс свій невеличкий або великий вклад. Я більше менеджер, організатор якихось процесів і людина, яка для себе ставить завданням впровадити в життя те, що ми з вами будемо напрацьовувати в теоретичному аспекті. Сьогодні я зробив багато відкриттів. Щиро вам всім дякую за це. Доповідачеві в першу чергу, і вам всім, хто взяв участь в дискусії. Отож я передаю слово пану Толкачову для  завершення сьогоднішньої дискусії, для заключного слова.

Олексій Толкачов:

Зі свого боку я теж хочу подякувати вам. І це не просто традиційні слова подяки.

Сьогодні, коли йшов на цей семінар, скажу відверто, я хвилювався. Тому що представлені вам ідеї виходять далеко за рамки традиційної науки та за межі доктринальних підходів. Розуміючи, що тут будуть і юристи, і  професіонали, і розумні люди, йти з нетрадиційними думками та ідеями – це все одно, що йти на самовбивство, достатньо небезпечно. Тому я дякую вам за розуміння і за зворотній зв'язок.

На останок, хочу підкреслити цінність та унікальність того становища, в якому перебуває Україна і всі ми з вами. Нам з вами втрачати абсолютно нічого. У нас немає ні усталеної століттями системи права, ні традиційної системи органів державної влади, ні міцної держави. У нас нічого нема.

Ми можемо пожертвувати всім і абсолютно вільно почати конструювати новий лад з чистого майданчика, з чистого паперу.

Значно гірше Британії, у якій традиції їхнього права ідуть ще від Великої Хартії Вольностей. Ну як вони це все поміняють? У них столітні традиції. У Франції, Італії – у них були свої мислителі, які вкладали, писали, думали. У них парламенти й органи влади, які працюють століттями. В деяких країнах навіть назви органів держави незмінні протягом століть.

А у нас нема нічого цього. Ми вільні. Треба тільки нам набратися сміливості для того, щоб вийти за межі традиційних смислів, традиційних формулювань і концепцій. І закінчу тезою улюбленого мною Олександра Богданова – «Найбільші відкриття з’являються якраз на межі різних наук».

Тому, якщо ми будемо виходити за межі наших традиційних розумінь і смислів, якраз там у нас і будуть найбільші відкриття.

Їх ми подаруємо всьому людству, як наш цивілізаційний  внесок в розвиток світу.

Дякую всім вам!

Організатор: 

Громадська організація «Центр розвитку суспільства» (далі ЦРС) 

Доповідач:

Олексій Толкачов (Голова громадського комітету національної безпеки України) 

Тема:

«Право в Україні: від деградації до юридичних смислів майбутнього»

Дата:

23 вересня 2010 року

Час:

18:30 – 20:45

Місце проведення:

м. Київ, Книгарня «Є», вул. Лисенка,3.

Модератор:

Володимир Лівінський, (координатор світоглядно-ідеологічного напрямку діяльності Центру розвитку суспільства)

Бюлетень Пліч-о-пліч